fbpx
життєві історії
Приїхав Маріуполь. Небагато, але маріупольців здебільшого видно. Темний одяг, дехто з жінок у хустці, жодної косметики. Мовчать, хтось час від часу питає, чи можна брати молоко. Я боюся, що коли зустрінуся з ними поглядом, розплачуся. Яке я маю право, якщо вони такі сильні. Вразила одна жінка

Приїхав Маріуполь. Небагато, але маріупольців здебільшого видно. Темний одяг, дехто з жінок у хустці, жодної косметики. Мовчать, хтось час від часу питає, чи можна брати молоко. Я боюся, що коли зустрінуся з ними поглядом, розплачуся. Яке я маю право, якщо вони такі сильні.

Вразила одна жінка. Вона тримала на руках закутаного тер’єра, і той дрібно-дрібно тремтів. Знаєте, як тремтять крихітні собаки? Я навіть не запідозрила спочатку нічого: вона жваво розмовляла зі мною, попросила чаю, ми поговорили, де дістати тут корму. Наприкінці я спитала, звідки вони приїхали. Жінка якось дуже просто відповіла:

“Маріуполь. Коли ми вирвалися, пес два дні ніяк не міг напитися. Пив і пив. Чоловік лишається там”.

Я дуже хочу, аби з її чоловіком все було добре. Аби з нею все було добре. І її крихітний собака більше ніколи не боявся, що вода закінчиться.

Автор – Богдана Романцова, літературознавиця, редактор видавничих проектів в Видавництво “Темпора”, волонтерка “Червоного хреста” (https://www.facebook.com/bogdana.romantsova)

Бережи нас всіх, Боже! Слава Україні і ЗСУ!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джелел.