Діти назвали дочку Василиною. Я нічого не говорила, але вони почали її кликати Вася, а все тому, що вона в них четверта дівчинка, а вони мріяли про хлопчика.

Все життя я прожила в місті.

З чоловіком у нас своя трикімнатна квартира. Діти вже дорослі і живуть своїм життям.

Дочка має своє ательє, де сама і шиє. Живе з чоловіком і двома дітками в квартирі, яка перейшла у спадок моєму зятю від його бабусі і дідуся.

Сім’я в них хороша, діти виховані.

Син же таке вчудив, що годі й словами описати.

Я говорила, щоб приводив мені Назар невістку в хату, місце ж є для всіх. Анна також з міста, але не нашого. Батьки звичайні роботяги.

Прожили молодята десь рік на орендованій, а коли мала на світ з’явитися перша дитинка, вони прийшли до нас, щоб ми допомогли їм придбати хатинку в селі.

І ми і свати дали всі свої заощадження. Хоча, одразу ж скажу, що я довго відмовляла Назара від цієї затії. Я в селі ніколи не жила, але приблизно знаю, як там треба наробитися.

Хатинку вони купили невеличку, дерев’яну, але син там менш більш поробив все для зручностей.

Ось вони і стали жити за тридцять кілометрів від нас.

Син мій працював на будові, а ось Анна моя ніяк з декрету не може вилізти.

На даний час в них п’ятеро дітей.

Я старалася приїжджати якщо не кожні вихідні, то через раз, щоб допомагати. Окрім дітей вони і курочок завели і невеличкий город садили.

Я жіночка не до землі. Все життя пропрацювала, як каже мій чоловік, при владі, але на пенсії часу багато, тому приходиться допомагати молодим.

Я вже не молода, але завжди з манікюром, акуратною стрижкою, також і одяг в мене модний, я стараюся бути сучасною і не піддаюсь старості.

А ось на невістку мою лячно й глянути.

– А для чого мені все це в селі? Мені і так добре, аби діти були здорові.

Та здорові діти це добре, але себе також треба пильнувати. Я цього не розумію.

Але що ще мене здивувало найбільше.

Свою наймолодшу дочку син з невісткою назвали – Василиною.

Як на мене, гарне ім’я, хоча в глибині душі я розуміла, що вони надіялися на хлопчика, а Боженька подарував їм п’яту донечку.

Василині скоро чотири рочки виповниться.

І ось приїжджаю я в село в суботу, а Василинка на вулиці, замурзана вся, грається в футбол з сусідським хлопчиком.

– Вась, Вась, пасуй!

Я ще подумала, чому Вась, це ж дівчинка. А через годинку Анна покликала всіх дітей до столу.

– Вася, роздай усім виделочки і серветочки і про бабусю не забудь.

– Анно, що за Вася? Може мені хтось в цій хаті це пояснити?

– А ми так Василинку завжди гукаємо, – сказала Вікторія, найстарша онучка.

Я очі витарабанила.

– Анно, це правда? Вона ж дівчинка! Ну який Вася. Діти ж сміятися будуть.

Читайте також: Ми планували в село їхати разом, але з самого ранку зі мною зв’язалась колишня і попросила посидіти з сином, бо в нього жар, а Уляна записана на манікюр. Я не думаючи почав збиратися. Але в цей час мені зателефонувала моя мама, вони з татом повинні були їхати в село разом з нами однією автівкою. – Мам, Марічка поїде маршруткою, бо я потрібен Матвійчику. – Тут мама не втрималася і втрутилася. До сина того дня я не поїхав, і це було правильним рішенням!

Невістка сказала, щоб я до цього не пхалася, як хочуть так і називають. Син слова Анни підтримав.

Я їхала додому і так собі думала. Хай вже їм буде Василина Васею, лиш би вже з тими дітьми заспокоїлися. Бо що за багато, то вже не здорово.

А як би ви відреагували на таку “кличку”?

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!