Рік часу Степан працював в Німеччині, а коли повернувся, то зібрав деякі речі і поїхав, як він сам сказав, до свого справжнього кохання. Просто там, на чужині, він від “біленької” віджив, погарнішав, ось і підчепив собі якусь бариню з України, яка також там працювала. І діти його просили схаменутися і мама моя. Нікого слухати не хотів. Повернувся чоловік в село за тиждень, з “немитими очима”. Батько його відшукав, і розуму нагнав до голови.
Ця історія відбувалася більше п’яти років тому, але чогось згадалось мені. Захотіла вилити свою душу.
Чи то я не така, чи то життя мене не любить. Хто його знає.
Хоча з іншого боку, я маю трьох діточок, який дуже сильно люблю і все для них зроблю.
У нас з чоловіком троє дітей. Старша дочка на даний час вчиться в медичному коледжі. Середущий син після дев’ятого класу поступив в училище. В майбутньому буде автомеханіком.
Молодша дочка закінчила четвертий клас.
Діти в нас розумнички, єдине, татові байдуже.
Як тільки ми відгуляли весілля, все було добре. Степан сам з невеличкого районного центру з багатодітної родини. Я забрала його до себе в село зятювати.
З часом він обзавівся “друзями”, які привчили його до “біленької”.
Грошей не було, я старалася їздити до Польщі (границя від нас 15 км).
Моталася туди-сюди, лиш би копійку заробити.
Потім мені підказали на заробітки відправити самого Степана.
– Там на друзів часу не буде!
Я так і зробила. Рік часу він там попрацював, а коли повернувся, то зібрав деякі речі і поїхав, як він сам сказав, до свого справжнього кохання. Просто там, на чужині, він від “біленької” віджив, погарнішав, ось і підчепив собі якусь бариню з України, яка також там працювала.
Як я вже потім дізналася, в цієї дівиці від першого шлюбу двоє дітей.
Не зважав Степан ні на кого. Ні на маму мою, ні на дітей, які просили його одуматися.
Він йшов вперед до свого “щастя”, і ніхто на нього вплинути не міг.
Через тиждень приїхав до нас в село з похилою головою.
Виявляється, тато його знайшов, і нагнав трохи розуму до голови.
– Троє дітей в чоловіка, а він вештається бог знати де…
Я прийняла його заради дітей.
Певний час він трохи тримався. Навіть роботу знайшов непогану.
Але з часом знову взявся за своє. Я, можна сказати, сама дітей тягну.
Навіть на права здала і купила невеличку автівку, щоб легше було в місто добиратися.
Ось тепер і думаю, чи потрібен мені такий чоловік, який за місяць часу лише тиждень нормальний?
Я його просто шкодую. Степан немає куди йти. З батьками живе молодша сестра, а на вулицю я його вигнати не можу… як-не-як, а він батько моїх дітей.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua