Рік тому я з чоловіком та дочкою переїхала жити в Канаду до мого двоюрідного брата. Але я розумію, що це взагалі не моє місце. Мені тут не подобається, люди чужі, мова інша, життя не в радість від слова “взагалі”. У мене таке відчуття, що я втрачаю час, живу не своїм життям.
Я дуже хочу повернутися з родиною в Україну, до рідних, близьких, друзів. Тут у нас немає нікого, крім сім’ї мого брата, але ми з ними зовсім різні й не близькі. Але мій чоловік категорично проти повернення додому, у нього тут є робота, заплатити за будинок і на продукти вистачає, а про якийсь шик я взагалі мовчу, ледве кінці з кінцями зводимо.
Та й навіть якби я заробляла тут багато грошей, мені здається, вони мені не приносили б радість, я вже пояснила, чому.
Чоловік же уперся, категорично сказав, що їхати не хоче звідси і не поїде, а хоче, щоб ми жили разом, що якщо я повернуся з дитиною додому, це на відстані буде вже не родина.
Наші стосунки з чоловіком летять в прірву, бо я тут емоційно почуваюся погано, настрою немає, просто безмежне бажання повернутися додому мене супроводжує вже з самого ранку, і на цьому ґрунті ми з Олексієм постійно сперечаємося.
Розлучатись я з ним не хочу, але й перебувати тут для мене все важче. Він не бачить себе на батьківщині, я не бачу себе тут.
Як знайти вихід із цієї ситуації я не уявляю, може, хтось зможе дати слушну пораду як вчинити правильно, бо ось моя мама, на приклад, що повертатися в Україну ще рано і я з дитиною маю сидіти біля чоловіка.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
