Рішення, яке я прийняла, не просте. Сину я спадок залишати не збираюся. І ось чому.
Після виходу на пенсію я почуваюся нікому не потрібною. А в мене є двоє дорослих дітей: син і дочка. Якщо Маринка ще іноді заглядає в гості на чай, а Вітя зовсім не зв’язується зі мною, не дзвонить. Недавно він зателефонував мені і запитав, чи я вихідна, а я йому відповіла, що вже 5 місяців як вийшла на пенсію.
Я завжди дбала про дітей однаково. Все життя намагалася забезпечити Віктора й Маринку всім необхідним. А на старості років діти наче забули про мене, особливо старший син.
Лише коли ти старий і нікому не потрібний, розумієш, що все життя ти був сам за себе. І ось, коли ти віч-на-віч зі своєю старістю, усвідомлюєш все. Починаєш думати, як прожити решту років, як себе забезпечити, чим себе зайняти. Хтось нянчить онуків, хтось садить огірки на дачі, а я плачу дні і ночі безперервно, не розуміючи, за що мій син так зі мною робить. Що я зробила йому?
Я виховувала сина і дочку сама, працювала, як і всі, щоправда, отримувала аліменти від колишнього чоловіка. Він порядна людина. Іноді лише аліменти нас і рятували. Всяко бувало. Діти ніколи не були голодними, а я могла й недоїдати, щоб вони нічого не потребували. Росли розумними та ввічливими, а тут таке.
Маринка ще заходить до мене, коли може. Вона записала мене на пілатес, показала в Ютубі кілька уроків з англійської мови. Вчитися ніколи не пізно. Дочка дуже піклується про мене, готує їжу, допомагає прибирати.
Вона і фінансову допомогу пропонувала, самі розумієте, які у нас пенсії. Але я ще бадьора, грошей мені вистачає. Та й у банку деякі заощадження є.
А ось син працює на двох роботах, забезпечує свою дитину. У нього два кредити, дружина в декреті, тому всю увагу він приділяє їм. А я залишилася осторонь його уваги.
Недавно я два тижні не могла Віті додзвонитися. Спочатку думала, що з телефоном щось, але решті додзвонювалася з першого разу.
А якось прийшла Маринка відвідати, то вона мені й розповіла, що абонента можна заблокувати, щоб не чути дзвінки. Спочатку я дуже переживала, плакала, не могла зрозуміти, у чому перед сином завинила. А потім зрозуміла, що ні в чому не винна, я просто стала не потрібна рідному синові.
Тож я вирішила оформити заповіт на свою дочку. Все, що я маю, я їй віддам. Маринка піклується про мене, доглядає, як маленьку дитину, дуже хвилюється, що я сама живу. Вона завжди готова поговорити, питає, як у мене справи, допомагає у всьому.
Якщо щось трапиться, я тільки на дочку й сподіваюся. От і подумала, що правильно буде спадок їй залишити. Синові про це повідомила, щоби потім не дивувався. Все чесно. Та Вітя лише плечима знизав.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.