Сергій від свого “хобі” не хотів відмовлятися. – Я не наймався вас обох “годувати”. Мені важко. Зарплати ні на що не хватає!, – говорив мені чоловік. А я ж то прекрасно знала, в чому справа. Вже більше двох років Сергій їздив на своїй омезі, а щоб змінити на іншу і кращу, потрібно докласти чималу суму. – Крутись як хочеш, але себе і Златана ти повинна забезпечити самостійно!

Напевно, не дарма кажуть, що люди змінюються після шлюбу. Та тільки я ніколи в житті не могла б повірити, що мій Сергій, який був найкращим у світі чоловіком, стане зовсім іншим. Відразу після шлюбу він не змінився, продовжував про мене дати, кохав мене, проводив зі мною гарно час. Все змінилося після того, як ми стали батьками Златана.

Працювати я не змогла, адже мені треба було дивитися за дитиною, рік нас повністю забезпечував Сергій, хоча зауважу, що до появи на світ дитини я працювала і приносила додому пристойні гроші в наш загальний бюджет. Витрачала я їх не на свої забаганки, а на нас з чоловіком – на комуналку, на їжу, на одяг нам.

Зрозуміло, що з дитиною працювати не вийде, хоч би як того хотів. І ось минув рік, як з нами вже був синочок. Сергій ніби з ланцюга зірвався, з приводу, і навіть частіше без, влаштовував дома “концерти”.

– Я не наймався вас двох “годувати”. Мені важко, я один…

І тут я почала розуміти, що він нервує найбільше через те, що на дитину йде багато грошей, а він планував купити іншу машину, оскільки на своїй омезі він вже їздить цілих два роки. (До того він часто змінював машини).

Тому Сергій почав “виганяти” мене на роботу, щоб себе і сна забезпечувала сама, адже грошей він більше нам не дасть. Сказати, що я була приголомшена, не сказати взагалі нічого.

І правда, гроші Сергій перестав давати, все витрачав на себе. Благо, батьки мої допомагали, купували дитині все, що було потрібно. Я отримувала якісь мізерні декретні, все ж гроші. Минув рік, Златану було майже два – віддала його в садок, сама влаштувалася на роботу. Чоловіка вигнала геть зі свого життя. Навіщо мені така людина, яка не поважає мене ні як дружину, ні як маму своїх дітей.

Адже дитина не тільки була моя, вона наша, спільна…

Аліменти Сергій не платить, зробив собі “чорну зарплату” і живе так. А я і не маю потреби в них. З сином прорвемося, я працюю, на нас двох вистачає, допомагають також батьки. Так що ось така ось любов. Мужики – вони ті ще егоїсти. Їм потрібно тільки те, що їм потрібно… на жаль.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!