fbpx
Україна
Шанси закінчити це у найближчі місяці практично відсутні. Серію потужних вибухів уранці 5 червня я не чув, хоча і живу на київському Лівобережжі. Очевидно, тому, що вікна мої виходять до Дніпра. Київ розслабився. А по дванадцятій дня ізраїльський портал помістив зведення міноборони РФ про хід «спецоперації». На білорусько-українському кордоні знову зосереджуються війська РФ

Шанси закінчити війну у найближчі місяці практично відсутні.

Серію потужних вибухів уранці 5 червня я не чув, хоча і живу на київському Лівобережжі. Очевидно, тому, що вікна мої виходять до Дніпра. А от мій молодший син ці вибухи чув добре – вікна його кімнати повернуті в бік Дарниці. Чули їх і десятки, якщо не сотні тисяч киян – тих, хто не спав, і тих, кого розбудила сирена повітряної тривоги чи самі вибухи. Відтак «прильоти» російських ракет стали фактом столичного життя з самого ранку. Проте більш-менш зрозумілої інформації з їхнього приводу не було. Спершу повідомлялося, що, мовляв, було щонайменше п’ять «прильотів», зокрема у Дарниці (густий дим у районі Дарницького вокзалу) та на Позняках. А жертв начебто немає, лише одна особа травмована.

Ну, а там, де немає інформації, там розповзаються чутки, не в останню чергу, за допомогою соцмереж. Це неминуче явище: якщо відсутня офіційна інформація, саме таким способом задовольняється бажання знати побільше: адже давненько Київ росіяни не обстрілювали, попри погрози Кремля.

А по дванадцятій дня ізраїльський російськомовний портал Newsru.co.il помістив зведення міноборони РФ про хід «спецоперації», в тому числі про обстріл української столиці: «ВКС России высокоточными ракетами воздушного базирования большой дальности на окраине Киева уничтожены поставленные восточноевропейскими странами танки Т-72 и другая бронетехника, размещенные в корпусах вагоно-ремонтного предприятия».

Ясна річ, довіри до зведень російського міністерства у притомного люду немає і бути не може: «високоточні ракети» постійно влучають в об’єкти цивільної інфраструктури, включно з житловими будинками, що міноборони РФ категорично заперечує; число начебто знищених українських танків, БТР, БМП, літаків і вертольотів істотно (часом навіть у рази) перевищує реальну кількість одиниць техніки, яку мають ЗСУ та Нацгвардія тощо.

І як можна довіряти безграмотним персонажам: адже російською мовою слово «вагоно-ремонтного» пишеться без дефісу, разом? Ну, а твердження, наче росіяни своїм вогнем знищують виключно «націоналістів», прямо спонукає вважати генералів РФ особами несповна розуму, що потребують довгого лікування… Але мова не про те, а про інше: чому хоч якийсь натяк на інформацію про цілі удару росіян по Києву треба шукати на порталі Newsru.co.il?

І тільки через пару годин після оприлюднення зведення міноборони РФ відреагувала українська сторона.

Як повідомив у Telegram голова правління АТ «Укрзалізниця» Олександр Камишин, зранку чотири російські ракети вдарили по Дарницькому вагоноремонтному заводу на лівому березі Києва: «В принципі, для нас це вже стандартний початок дня. Вони б’ють по залізниці щодня, ми оперативно ремонтуємось і їдемо далі».

За словами Камишина, серед залізничників був один поранений, йому надали медичну допомогу та оперативно приступили до ліквідації наслідків удару.

«Ми не робили ніяких публічних заяв про обстріли, тому що в цьому випадку рух пасажирських поїздів не затримувався. Та не промовчало російське міноборони. Вони вчергове збрехали… Офіційно заявляю, на території ДВРЗ немає військової техніки. Цей завод ремонтував піввагони та зерновози, які ми використовуємо для вивозу експортної продукції».

Голова правління Укрзалізниці офіційно запросив усіх журналістів – українських і зарубіжних – на ДВРЗ: «Ми підтвердимо, що росія вчергове збрехала. І що їх справжня ціль – економіка України та мирне населення. Вони хочуть перекрити нам можливість експортувати українську продукцію на Захід».

Що ж, з одного боку, цілком правильний хід – викрити російську брехню (зрозуміло, що за короткий час ліквідувати сліди наявності спалених ракетами Т-72 неможливо); з іншого боку, маємо, як на мене, чиновну зневагу до сотень тисяч киян, до їхньої тривоги за своє місто, до їхнього бажання знати правду, навіть неприємну.

Адже на війні, як на війні – перемоги ходять поруч із втратами, в поразках немає нічого ганебного, якщо робити з них вірні висновки. Тож чому не можна було ще до російської брехні сказати про влучання ракет в ДВРЗ? Це не мало б нічого спільного з «наведенням на ціль»: факт влучання ракет в такий великий об’єкт улітку, у ясну погоду, фіксується з супутників. Не можна тільки давати інформацію одразу, бо вона може бути використана для наведення наступної групи ракет, яка йде вслід за першою. І невже не можна було як тільки російське міноборони заявило про начебто знищення Т-72, притьмом спростувати це і запросити журналістів на завод? Не ввечері, а ще вдень? І, до речі, що там за пожежа була біля Дарницького вокзалу, яку видно було навіть від Святого Володимира? Невже правдива інформація про неї надломить бойовий дух киян? Як на мене, навпаки, збільшить градус неприязні до «руzского мира».

А тепер – про речі ще більш неприємні. Київ розслабився, це очевидно. Комендантська година порушується, о 23-й вулицями ще мчать авто, їдуть електросамокати та велосипеди, ідуть відпочивальники з парків. А десь на Осокорках якісь нетямущі навіть організували феєрверк. І це в ситуації, коли, за даними спецслужб, до столиці зайшли законспіровані російські диверсійні групи.

Крім того, на білорусько-українському кордоні знову зосереджуються війська РФ з ракетними комплексами, а Путін погрожує «завдавати удари по тих об’єктах, по яких ми поки що не завдавали». У цих умовах різко зростає роль сил ППО (під час удару по Києву 5 червня, до речі, судячи з усього, навіть не було пусків ракет-перехоплювачів, чому?) та добре організованої тероборони. Пересічним же киянам потрібно «підтягнутися» та знайти свої способи допомоги фронту. І не забувати, що в разі нового вторгнення військ РФ з боку Білорусі доведеться проводити ще одну хвилю мобілізації.

Ясна річ, кияни, як і всі українці з тилових населених пунктів (не кажучи вже про наближених до передової), втомилися від війни.

Проте слід розуміти: шанси закінчити все це у ближчі місяці практично відсутні. Те негайне перемир’я, до якого закликає чимало західних діячів, є лише формою незначної паузи у воєнних діях зі збереженням окупації 20% території країни – тобто плацдарму для подальшого наступу рф. А перемога можлива лише тоді, коли не забуватимемо, що для неї потрібні наші піт і сльози.

Сергій Грабовський, політичний аналітик

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.