Щасливе і відносно забезпечене життя в Греції далося мені не легко. Живемо з чоловіком і дітьми в затишному будиночку, маємо невеликий бізнес.
А в Україні на Львівщині моя мама, вже не зовсім здорова. Вона хоче до мене і проситься мало не щодня, але я знаю, що це буде кінець моєму гармонійному життю і спокою в родині.
Моє життя в Україні – моє минуле, яке не хоче мене відпускати. Лишень я відчула, що в моєму житті все налагодилося, на екрані телефону з’явився незнайомий номер. Дзвонила сусідка моєї мами, тітка Люда, з рідного мого Дрогобича, просить негайно приїхати.
Вже четвертий день поспіль вона дзвонить, а я все ніяк не можу наважитися дати їй відповідь. Справа в тому, що моя мама занедужала, і єдина людина, яка про неї турбується – ця сама сусідка. Бо тітка Люда добра жінка. Якби вона знала, що мама сама у всьому винна! Зруйнувала спочатку своє життя, а тепер хоче взятися і за моє. Але я не дозволю.
Отже, ось моя історія. Я давно живу в Греції, у мене двоє прекрасних дітей, чудовий чоловік і затишний будинок, придбаний на чесно і не легко зароблені гроші. Відносно недавно я нарешті знайшла роботу своєї мрії, адже без знання мови доводилося жити підробітками то в готелях, то в ресторанах.
Залишати свою сім’ю заради мами і їхати на невизначений термін в Дрогобич я не збираюся. А забирати її сюди до нас – теж не варіант абсолютно. Навіть не хочу уявляти, що це буде. Не маю я бажання бачити маму в своїй оселі і маю на це вагомі причини.
Коли я росла, в нашій сім’ї склалося так: мій брат – мамин синочок, а я – татова дочка. Мама завжди так і говорила, немов жартома, що Ромчика любить більше. Ми навіть сміялися з того, що вона його ледве не з ложечки годує. Але для мене маленьку це не хвилювало, бо у мене був тато.
Навіть із садочків і зі школи нас забирали різні батьки. Тато ходив на батьківські збори до мого класу, мама – на збори Ромчика. І це все здавалося цілком нормальним. До того моменту, як не стало раптово мого тата.
Батька з нами вже давно немає. В нашій родині ніхто не міг навіть уявити, що могло статися. Але я знаю, що того вечора він був на засмучений, бо у них з мамою стався конфлікт. Вони взагалі часто сперечалися, і той день не був винятком.
Не знаю, як мамі живеться всі ці роки після, чи звинувачує себе – теж не знаю. Знаю лише, що з того моменту моє дитинство скінчилося.
Мама, як і раніше, опікувалася Ромчиком, проявляла ніжні почуття лише до мого брата, а я залишилася як відірваний листочок, самотньою і безпорадною. У мене завжди було відчуття, ніби я заважаю мамі самою своєю присутністю.
Я намагалася бути кращою і самостійною, сподіваючись, що тоді вона мною пишатиметься. Але це тільки полегшило їй завдання: їй не треба було допомагати мені, а ось про Рому вона турбувалася як квочечка про ціплятко.
У брата – то проблеми у навчанні, то в кімнаті безлад, то ще якась халепа. Словом, турбот у мами вистачало. Потім я вступила у виш на бюджет, а Рома пішов навчатися у платний технікум.
Ні, мама мене не ображала. Просто рідко помічала, це була чиста байдужість. Мама ніколи мною цікавилася, поки мої справи не перетинали її особисті межі. Вона ніколи не питала мене про мої справи, про мої стосунки.
З Романом все було навпаки: ним вона цікавилася кожну вільну хвилину. Чи поїв він, чи одягся тепло, чи зробив домашнє завдання, що це за дівчина йому телефонує, чи не захворів він.
Жити до гуртожитку мама його не пустила, аргументуючи тим, що й так платить за його навчання, а гуртожиток вона не потягне. До того ж там погана компанія та ремонт так собі! Як Ромчик може жити за таких умов? Але я думаю, що мама просто ніколи не збиралася його відпускати.
Зате зі мною попрощалася дуже легко, але я спочатку сказала, що оплачувати орендовану квартиру буду сама, бо знайшла підробіток. Жили ми вдвох в однокімнатній маленькій квартирці з моєю однокурсницею.
Так і вийшло, що наші шляхи – мій і мами з Ромчиком – розійшлися вже дуже давно. Я звикла сама на себе розраховувати і сама за себе відповідати. Бути незалежною від усього світу.
Коли я зустріла свого першого чоловіка Костю, це змінило абсолютно все. Так, це було кохання з першого погляду! І я ще ніколи не була у таких серйозних стосунках. Швидко вирішили справити весілля, швидко розписалися. На той момент ми думали, що наші почуття ніколи не зміняться і кохання триватиме вічно.
Жили ми на орендованій квартирі як звичайнісінька молода сім’я. Але вже через півтора роки стосунки почали розвалюватися на очах: від колишньої пристрасті нічого не залишилося, навіть простого людського розуміння. Мій чоловік полюбив “біленьку” і інших жінок. Я терпіти на стала.
Йти спочатку було нікуди, окрім як додому. Добре, що дітей не було, інакше я не уявляю, як би воно обернулося. Але знаєте, людина у складній ситуації втішається лише молитвою, що я й зробила: щиро молилася і ходила до храму.
Мама жила там же, з Ромчиком. Він одружився і привів до хати свою наречену. Тому мама, побачивши мене із сумками на порозі, була не в захваті. Вона довго мене вичитувала за те, що я не вберегла шлюбу, що вискочила заміж за першого ліпшого.
А ще мама м’яко натякнула, що в будинку просто немає на мене місця і вона не може виселити молоду сім’ю – Рому з дружиною в очікуванні первістка.
Якби не стара мамина подруга, яка прихистила мене на цілих півроку, я не знаю, куди б поділася. Заощаджень у мене не було, друзі з чоловіком усі спільні. Мені було важко оговтатися, а з матір’ю я обірвала зв’язки, досі не можу забути її відсторонений вираз обличчя, з яким вона тоді зустріла мене на порозі.
Чесно кажучи, я могла б з’їхати набагато раніше від тітки Ані, але вона виявилася дуже доброю до мене і дозволила залишитися довше, щоб я трохи назбирала грошей. А збирати мені було треба, адже залишатись у цьому місті і в цій країні я більше не збиралася.
Щойно я прийшла до тями, швидко зрозуміла, що поодинці і на таку низьку зарплату я збиратиму на власне житло решту свого життя. Тому, незважаючи на вищу освіту, вирішила поїхати на заробітки, так і опинилася в Греції.
Зараз я можу впевнено сказати, що це було найкращим рішенням у моєму житті. Саме тут я знайшла свою рідну душу і побудувала справжню родину. Тепер у мене народилося двоє найкращих синочків-близнюків, і я люблю їх однаково сильно.
Однак кілька днів тому моя ідеальна картинка світу знову дала тріщину. Ми тільки-но встали на ноги, тільки оформили власність на будинок, на який так старанно збирали з чоловіком.
І раптом – цей дзвінок від маминої сусідки, який перевертає мій світ. Виявляється, мама хвора, Рома все ще живе з нею, але дружина його покинула, а сам він закидає за комір.
Мало того, Ромка вже почав потихеньку виносити речі з дому, бо роботу він втратив. У всьому звинувачує матір, бо вона, мабуть, настільки заклювала невістку, що та не витримала.
Сусідка тітка Люда просить приїхати, бо мама не працює за станом здоров’я. Навіть за продуктами вийти не може. А я гадки не маю, що мені тепер робити.
Все життя намагалася вирватися звідти, де була нікому не потрібна. Поїхала так далеко, наскільки це можливо, але минуле мене наздогнало. І тепер моя мама – нещасна літня людина. А я – егоїстична дочка, яка не бажає піклуватися про матір і братика.
Що робити? Залишати свою родину заради матері, від якої не знала любові, я точно не готова. Везти її сюди? Все одно доведеться їхати, оформляти їй закордонний паспорт, кидати щойно отриману роботу.
А якщо й так, як потім жити з нею знову в одному будинку? Коли у нас тільки-но народилися діти? Ось уже котрий день не можу наважитися дати відповідь сусідці.
Чоловік мене підтримує і втішає, каже, що ми можемо дозволити собі доглядальницю, яка дбатиме про неї, прибиратиме і купуватиме продукти, а ми оплачуватимемо на відстані.
Так воно так, але я все одно почуваюся винною, та й проблему з братом це не вирішить. Що робити у такій ситуації? Буду вам вдячна, читачі, за будь-які думки й поради.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
