Що тільки Ніна Степанівна не носила в багажник, коли її доня від’їжджала до міста. І курку морожену і філе гусяче, і моркву з картопелькою. Я ж з нетерпінням чекала того моменту, коли ми будемо збиратися. На моє здивування покликала свекруха до себе онуків. “Грошей я не маю, але без гостинців вас не залишу”. Сказала вона і вложила по пакету їм в руки. Ясна річ, грошей в неї нема, бо пів пенсії дочці віддала, “на бензин”. Ми ж заслужили лише на яблучка підгнивші і горішки!

Я знаю цю поговірку, що ніколи свекруха не стане мамою для невістки, але це Ніна Степанівна робить не лише зі мною, а й з рідним сином. Дивно мені. Я таку різницю ніколи робити не буду.

Ми з чоловіком разом росли, оскільки виросли хата в хату.

В мене є старший брат, він був найкращим другом Ореста.

Спершу ми всі разом ганяли м’яча, потім вчилися їздити на велосипеді, а одного дня стали на рушничок щастя.

Жити ми поїхали до області де деякий час винаймали квартиру, а згодом і придбали свою двокімнатну. Виховуємо ми з чоловіком двох прекрасних діточок.

В Ольги, сестри Ореста, також є сім’я, живе вона в тому ж місті що і ми, але досі на орендованій. Але я вважаю, що це їх вина, бо нічого міняти не хочуть, а зарплати чоловіка ледь хватає на продукти і цю оренду.

До того ж, з продуктами можна поспорити, бо більшість всього їм дає моя свекруха.

На Покрови 1 жовтня в нас в селі був празник (храмове свято).

І ми з дітьми і Ольга з сім’єю приїхали в село.

Зранку ми пішли до церкви, після розійшлись по будинках, де було невеличке святкування.

Ми ж у моїх батьків спершу посиділи, а ближче вечора до свекрів пішли.

Свекруха довго за столом не сиділа. В неї була поважна причина: дочка збирається в місто, бо наступного дня мала важливі справи. Ми ж залишалися в селі на довше.

Що вона тільки в той багажник не ложила. І курку морожену, і філе гусяче. І картоплю і моркву і бурячок. Закруток цілий ящик і без домашніх яєць не обійшлося.

Ледь зять тою машиною з подвір’я виїхав.

Я нічого не казала, але в душі все ж надіялась, що і нам трішки свекруха продуктами допоможе.

Мої батьки вже років з п’ять, як господарки не тримають. В тата проблеми з зором, а в мами з ногами. В селі щоб щось мати, треба наробитися, а здоров’я нема.

Тому на своїх батьків я не розраховувала.

Коли ми вже їхали, то свекруха покликала до себе онуків і дала їм по пакету в руки.

– Тримайте. Не можу ж я вас з пустими руками відпустити. Грошей в мене немає, самі розумієте.

Я то розумію, бо на власні очі бачила, як пів пенсії всунула дочці “на бензин”. Але то таке…

Мене розпирала цікавість, що ж там в тих пакетах. Ви не повірите: в одному яблука, а в іншому горіхи…

І ось поясніть мені, як можна робити таку велику різницю? Мій Орест такий же син, як Ольга дочка.

Читайте також: Після тих фото з Буковелю, я запитала, чи не хоче брат трішки допомогти батькам. – А що їм на старість треба, нове пальто чи чоботи? Нехай доходжують те, що мають. Ми дітям маємо допомагати. Дві пенсії мають? Мають! Ти в нас одна без сім’ї і дітей, гроші не маєш куди вкладати, ось і підкидай батькам, раз так сильно хочеш. – Я і допомагаю, але коли прийдеться спадок ділити, то всі збіжаться до корита. Мама з татом все “по-чесному” вирішили оформити

Ну добре, не мені давайте, а сину і онукам.

Я не розумію таких людей. Надіюсь, я ніколи такою свекрухою не буду…

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!