Сьогодні на літургії в церкві мала одну неприємну ситуацію, через яку почала задумуватись, чи ті люди справді прийшли до Бога…
Сама я родом із маленького села що на Львівщині.
З самого малечку мої батьки нас з братом привчали любити Бога і відвідувати церкву. Тому коли отець давав нам з чоловіком шлюб, то говорив моєму Артуру такі слова, що йому дісталась дуже хороша і побожна жінка, а він сам втратив ревну парафіянку.
Артур ще тоді радів цим сказаним словам. Коли ми відгуляли весілля, то спочатку жили з моїми батьками, та в майбутньому планували переїхати у Чернівці на квартиру, яка Артуру дісталась від бабусі.
Спитаєте, чому ми відразу не пішли жити окремо? А все тому, що виходила я заміж вже при надії, дуже хвилювалася і хотіла щоб поруч була мама, яка б мені підказувала і допомагала.
Квартира, яка нам дісталась у спадок від бабусі чоловіка, потребувала серйозних ремонтів і чималих вкладень.
Тому років три ми ще пожили з моїми батьками, а коли сину було два з половиною рочки, ми переїхали на свою квартиру у Чернівці.
Свого синочка, я, як і мої батьки колись мене, захотіла вже змалечку привчити до церкви. Тому кожної неділі ми трошки запізнившись на літургію почали відвідувати храм Господній.
Та майже кожної неділі, жіночки старшого віку мали до мене якісь зауваження. То я не там стою, то не так стою. То не так руки тримаю і ще багато, багато зауважень.
Та найбільш важким для мене було те, що їм постійно заважав мій син, то чому він їсть у церкві печиво, то чому він малює, тут не школа.
А ще ось ці слова: “Вийди!”, – коли мій син трошки розмовляв, або ходив по церкві.
Кожного разу, коли я йшла додому після літургії, я йшла пригнічена від зауважень тих жіночок.
Вони, мабуть, знають краще за Бога, кому краще відвідувати цей храм.
Я вважаю, Бог чекає на наших маленьких діточок, тому нехай вони ще і не можуть стояти на одному місці, трохи шумні і трохи непослушні. Але ж вони там, а не де інше.
Так виходить, що ми з сином маємо сидіти вдома і в церкві нам не місце? Бо син ще замалий, а я не можу піти, бо мені ні з ким його залишити.
Люди добрі, дайте якусь пораду, як донести цим жіночкам старшого віку, що я маю право і головне, я хочу бути там кожної неділі, на святій літургії з сином.
Та чи ці жіночки, проганяючи мене, чи вони дійсно впускають Бога в своє серце?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
