Соломія прямо наголошувала на тому, щоб я продала будинок, і придбала їм квартиру побільше. Двокімнатна, яку я подарувала їм з зятем, вже не підходила. Я задумалася, оскільки цей будинок для мене був гарним спогадом про чоловіка, якого вже немає на цьому світі. – Мамо, у нас же троє дітей. Ти про них подумала? – Я якраз подумала! А ось чи думаєте ви, це питання!
Василь та Орися познайомилися, коли вступали до університету. Молоді люди одразу сподобалися один одному. Їхні стосунки розвивалися стрімко. На першому курсі вони вирішили стати на рушничок щастя. Батьки були не проти їхнього шлюбу, і навіть запрошували їх жити разом із ними у двокімнатній квартирі. Але молоді люди вирішили, що житимуть самі та орендували невелику кімнатку.
Нічого не віщувало чогось поганого. Але сталося непоправне, не стало батька Орисі. Мати довго сумувала і навіть занедужала на цьому ґрунті. Тому за пів року вона пішла слідом за чоловіком. Молоді переїхали до двокімнатної квартири.
Василю та Орисі Боженька подарував чарівну донечку. Все було чудово. Тільки Василь хотів жити не у квартирі, а мріяв про власний будинок. Він не раз казав дружині, що овочі з власного городу не можна порівнювати із купленими у магазині. Розповідав, як він у дитинстві допомагав бабусі, яка мешкала в селі, висаджувати на грядку розсаду, потім збирати врожай огірків та помідорів. Йому хотілося повозитись у землі на свіжому повітрі.
Через якийсь час не стало бабусі Василя, і йому дістався у спадок маленький старий будиночок. Подружжя вирішило продати його, додали грошей і купили великий двоповерховий будиночок, про який так мріяв Василь. У будинку було кілька просторих кімнат: вітальня, дві спальні, дитяча, їдальня та кухня.
Донька Соломія підростала і вже пішла у перший клас. Здавалося, мрії збулися і життя налагодилося. Але згодом у Василя почалися проблеми зі здоров’ям і він відлетів на небеса. Орисі довелося одній виховувати доньку. Соломійка росла слухняною та розумною дівчинкою. З відзнакою закінчила школу, а потім університет. Орися не могла натішитися успіхом доньки. Вона оформила на неї двокімнатну квартиру, щоб у Соломійки була своя квартира.
Якось увечері, Соломія привела до будинку молодика, знайомитися з матір’ю. Орисі хлопець не припав до душі. Він був мовчуном і до того ж не блищав вихованням. Було в ньому якесь нахабство і зверхність до людей. Працював він у автосервісі. Орися намагалася сказати доньці, що вони з Максимом дуже різні люди. Але Соломія не слухала, вона дуже любила юнака, не звертала увагу на його характер.
Зіграли весілля у ресторані. Родичі були лише з боку нареченої, адже Василь був сиротою. Відповідно всі витрати на урочистості лягли на плечі Орисі. Через деякий час Соломія опинилася у завидному становищі.
Молоді стали жити у квартирі Соломії. Жили дружно, не сперечалися. Максим намагався допомагати дружині в міру можливості. У призначений термін на світ з’явився хлопчик. Чоловік був на сьомому небі від щастя, бо завжди хотів мати сина. Правда, бачив він його рідкісними вечорами, бо багато працював. Треба було утримувати сім’ю. Не минуло й року, Соломія знову потішила чоловіка цікавим станом.
Орися здивувалася такому стану справ. “Могли б трохи пожити для себе і не поспішати з другою дитиною. Тим більше, що і з фінансами у вас туго”,- говорила Орися. Але Соломія сказала, що Василь виріс у дитячому будинку та хоче, щоб у них було багато дітей. За дев’ять місяців на світ з’явилася дівчинка. Її назвали Євою.
Родичі допомагали молодим: купували дитяче харчування, дарували одяг для малечі. Минув час, і в молодій сім’ї з’явилася третя дитина. Орися подумала, що може це добре. Адже діти це наше майбутнє, і що поганого в тому, що в будинку лунає дитячий сміх. Багатодітній сім’ї стало тісно у двокімнатній квартирі. І Соломія попросила матір: “Може продати будинок та купити квартиру більше за площею. Ми не знаємо, куди поставити третє дитяче ліжечко. А тобі одній ця хата завелика. Навіщо він тобі?”.
Орися замислилась. Їй не хотілося продавати будинок, у якому вони з чоловіком усе зробили своїми руками. Він для неї як пам’ять про чоловіка та про щасливі дні молодості. Жінка не знала, яке рішення їй слід прийняти. Вона зателефонувала подрузі порадитись. Подруга відповіла дуже категорично: Ти подарувала доньці двокімнатну квартиру. Це добрий старт для молодої сім’ї. А далі вони самі повинні дбати про себе. Вміють дітей заводити, а як і де їх ростити, не думають. Покладають проблеми на когось іншого”.
Орися послухала подругу та відмовила дочці: “Я подумала і вирішила, що вам треба розраховувати на свої сили. Ви отримали материнський капітал. Це пристойна сума. А до мене ви завжди можете приїжджати. А влітку загалом усі три місяці жити. Усім місця вистачить. Будемо вечорами пити чай у альтанці у саду”.
Але дочка розсердилася: “Ніякого чаювання. Не хочеш продавати будинок, отже, ти мені не мати. Не дзвони мені більше і про онуків забудь”. Орися була приголомшена такою відповіддю улюбленої дочки. Вона довго плакала і не могла заснути. А потім їй наснився її чоловік, який пригощав її огірками, що виросли на грядці. Орися подумала, що зробила правильний вибір, не погодившись з пропозицією доньки продати будинок.
А як ви вважаєте? Орися мала продати свій будинок, чи молода сім’я, яка стала батьками трьох дітей, повинна розраховувати на свої сили?
Фото ілюстративне
