Я не розумію своєї свахи, хоч ти трісни. Я ще не бачила таких людей, які б відмовляли своїх дітей, вже одружених дітей, ставати батьками.
Через неї моя дочка пішла від чоловіка. Вона зруйнувала їх шлюб і боюсь, вже нічого не зміниться.
Можливо її налякала моя життєва історія, хто його знає.
В нас з чоловіком п’ятеро дітей. Ліля – найстарша. На даний час їй 28 років.
Наймолодшому Назарчику п’ять недавно виповнилося.
Ми гарно живемо з чоловіком. Не скажу, що ми багачі, але на їжу і виховання дітей хватає. До того ж, старші вже працюють на роботах, а Ліля вже й заміж вийшла, тільки, як виявилося – невдало.
Коли вона привела в наш дім Дениса, він видався нам розумним хлопцем, з яким можна створювати сім’ю. Водилися вони близько року і надумали весілля відгуляти.
Житла в них немає. Оскільки в нас немає місця, бо ще і чоловікова мама з нами живе, то пішла Ліля в невістки.
Коли одного разу дочка мені зателефонувала, а я почала питати, чи не мають вони з чоловіком для нас з татом гарної новини, то Ліля мені сумним тоном повідомила, що її свекруха проти того, щоб молодь, не маючи свого даху над головою, їй в квартирі на світ малюків приводили.
Якщо чесно, я думала, це якийсь жарт.
У свахи моєї є ще дочка. Оксана заміжня, виховує двох дітей і живе окремо, ще й за п’ятсот кілометрів від неї. Часто своїх онуків вона не бачить.
– Діти, це ж така радість, свахо!, – сказала якось я при зустрічі.
– Бачу я, яка у вас радість. Старші няньчать молодших. А що ви їм всім в тому житті дасте? Як вони жити будуть? Ось, вже одну відпустили від своєї спідниці без “приданого”.
Мені так неприємно стало. Та ми з чоловіком працюємо. Діти одягнені, кожного по можливості вчимо. Ліля медичний коледж закінчила, лаборантом в поліклініці працює.
Син автомеханік, ну а інші ще діти, ще встигнемо і їх на ноги поставити.
Вже три роки з весілля минуло, а вони й досі слухаються Віру Василівну.
– Ми складаємо на квартиру. Як тільки поселимося, то відразу ж і про дитя думати будемо.
Я розуміла, що словами Дениса говорить його мати, але що б я у відповідь не говорила, він і слухати не хотів.
– Ви про своїх думайте, а не про наших з Лілею!
Тут “корона” почалась, в зятя проблеми з роботою. Після – вторгнення. Я думала, вже й не дочекаюся онуків від Лілі.
Як тут три місяці тому дочка без дзвінка і попередження з’являється на нашому порозі вся в сльозах.
– Мам, біда! Я дитину чекаю!
– Це ж радість, доню. Чого ти?
Як вияснилось, і свекруха і сам Денис, що співає під дудку мами, сказали, що не готові до дитини.
– Все коту під хвіст. Всі гроші, що ми так довго збирали, на дитину підуть. Ти ж розумієш, що це не добре. Не треба нам ще…
Свекруха Лілі була невблаганна. Я ж сама їй телефонувала, просила одуматися і не налаштовувати Дениса проти дружини.
– Дитинка вже є, і нікуди вона не дінеться. Треба просто прийняти і змиритися.
Сваха відповіла, що якщо я так хочу онука чи онучку, щоб забирала Лілю до себе, бо їм ще за рано.
Коли Ліля з речами їхала з їх квартири, Денис вийшов на вулицю, щоб цього не бачити.
Так ми і живемо. Недавно приходив зятьок в гості. Приніс три банани і дві нектаринки. Прощення просив, але як я зрозуміла, дочка не збирається його пробачати.
Якщо навіть і так, то нічого, виховаємо. Де п’ятеро наїсться, там і шосте ситим буде, – колись казала моя бабуся…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!