Свекруха, мама мого чоловіка Жені Ірина Антонівна, називає мене «селючкою». Правда, я не розумію – що в цьому поганого? Так, я приїхала до великого міста з села. Своїм розумом вступила на бюджет, закінчила університет з червоним дипломом. У мене високооплачувана робота і власна квартира.

Свого чоловіка я забрала жити до себе з його рідної домівки – кімнати в гуртожитку, де вони мешкали удвох з мамою. Я оплатила Жені підвищення кваліфікації, влаштувала його на хорошу роботу, народила йому здорову дитину.

У декреті з нашою донькою сидів чоловік. Моя зарплата відчутно більша, ніж у чоловіка, і ми вирішили: так буде краще.

Коли я була на роботі, в моїй квартирі всім заправляла мама Жені. Вона була впевнена: син не впорається з її онукою, і приходила «допомагати». Допомоги від Ірини Антонівни було – кіт наплакав. Але це аж ніяк не завадило їй важливо повідомляти всім підряд, що ми з чоловіком вмостилися до неї на шию:

– Нічого ця «селючка» не може: дитина постійно голодна, у сина сорочки не прасовані. Ось, ходжу допомагаю: і приготую, і виперу, і сорочки синові поглажу. А вона все обличчя своє сільське від мене відвертає.

Я дивувалася: навіщо мужику в декреті прасовані сорочки? Але раз його мамі зайнятися нічим – нехай гладить, раз їй так хочеться.

Одного прекрасного дня свекруха приречено повідомила, що через мене звільнилася з роботи:

– Раз ти не можеш виконувати свої жіночі обов’язки в сім’ї сина, то це буду робити я. Що кривишся? Подякувала б!

Той день був у мене дуже важким: кінець кварталу, перевірки, звіти, начальство як заведене. Додому я прийшла на взводі. І, почувши її заяву, я вперше нахамила Ірині Антонівні:

– Другу дитину синові теж Ви народите?

Вона верескнула:

– Та як ти смієш, «селянко»! І це твоя вдячність за все те, що я для тебе роблю?

– А що ви робите? Сидите цілими днями у мене вдома і налаштовуєте мого чоловіка проти мене?

Плоди трудів свекрухи, особисто для мене, були абсолютно непомітні. Вона готувала? З моїх продуктів, і все з’їдається ще до мого приходу нею і Женею. Оці сорочки, які вона щодня прала і прасувала, за умови, що ніхто їх не носив? У моїх очах вона просто даремно мотала нам світло і воду. Її постійні образи? Можливо, вона таким способом мене підтримувала, а я цього не розуміла?

– Я йду з цього будинку, ноги моєї більше тут не буде, поки я не почую вибачень. – свекруха грюкнула дверима, а я подумала, що це був звук каменя, що впав з моєї душі.

Женя став на бік матері:

– Ти зобов’язана перед нею вибачитися! Вона – моя мати. Якби не її допомога, я б вдома з глузду з’їхав. Наша дочка – некерована, невихована, ти нею не займаєшся, за нею потрібне око та око. Або ти вибачаєшся перед мамою, або йди в декрет сама!

Чоловік вийшов на роботу, я пішла в декрет. І отетеріла: зарплата чоловіка тепер вважалася зарплатою чоловіка. Нам з донькою передбачалося жити на мої декретні. Нам би двом вистачало цих грошей з головою. Але ж чоловік хотів їсти м’яско, не купуючи його за свій рахунок. Розмови не дали ніякого результату. Чоловік посилається на слова своєї мами, як на закони вищого законодавчого органу.

– Мама сказала, що моя зарплата – тільки моя зарплата! І мою зарплату я повинен витрачати тільки на себе. З чого я повинен тебе утримувати?

Може, з того, що я його утримувала, поки він сидів з дитиною? Чому тоді його мама не говорила: «Син, твої декретні – тільки твої декретні! Тільки на них і живи!»

Найприкріше – досить просто попросити вибачення у матері чоловіка, і вона обіцяє перестати вкладати йому у голову подібну нісенітницю. Свекруха сама особисто зателефонувала і повідомила мені цю інформацію.

Мій чоловік – мій перший чоловік. Ми одружилися, коли мені було 36. До цього, у мене не було часу на влаштування особистого життя – навчання і кар’єра затягнули мене з головою.

Я на роздоріжжі.

З одного боку – залишитися самій з дитиною в 40 років. Забезпечити дочку я можу, але я не хочу, щоб вона росла без батька.

З іншого боку – видавити з себе це «вибачте», прогнутися і залишитися при чоловіку? При такому ненадійному чоловіку, який танцює під дудку своєї матусі?

Я впевнена жінка, але що робити зараз – не знаю.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!