Син нас перевіз з Донеччини в Київ і оплачує квартиру. Але я б хотіла, щоб він з дружиною хоч пару тисяч кожного місяця нам підкидав. Я розумію, всім зараз важко. Але якщо вони мають на червону рибку і на сири плісняві, то мають і батьків більше підтримувати. Чоловік каже мовчати, але я боюсь, що одного дня не стримаюся

Ми з чоловіком все своє життя прожили в Костянтинівці Донецької області. На даний час вже на пенсії. Здоров’я в обох не дуже, тому в даній ситуації нам не легко.

Дякувати Богу, що син має таку можливість оплачувати нам однокімнатну квартиру в Києві, куди перевіз нас рік тому.

Я не знаю, як би ми жили, якщо б ще й за квартиру прийшлось платити.

Більша частина наших грошей йде на лікування і аптеку.

Але мене турбує інше. Моя невістка працює віддалено, тобто дома за комп’ютером.

Вона прекрасно бачить, що двом літнім людям важко тримати квартиру в чистоті. Я стараюся, звичайно, але не здорові ноги не дають можливості схилитися чи кудись дотягнутися вище.

Але жодного разу за цей рік вона не запропонувала нам свою допомогу.

Ми ж інколи до них в гості заходимо. Олеся нас гарно приймає, в хаті ідеальна чистота, значить і гроші і час на все це вона має.

На провідну неділю ми як зайшли до них, то на столі не просто закуски були, а й червона риба і сири ці плісняві.

Ми ж з чоловіком відмовляємо собі в елементарному.

Я ось не розумію, чи син з невісткою не розуміють, що ми б не проти від них отримувати кожного місяця ще й якусь фінансову допомогу і допомогу у вигляді прибирання.

Я розумію, в них двоє дітей, і завжди знайдеться, де гроші подіти. Та батьки одні, і нам потрібна допомога.

А ще я недавно зрозуміла по розмові сина, що Олеся з дітьми планує поїхати в якийсь табір за кордон. Я навіть не уявляю, скільки то грошей буде коштувати.

Ай, Бог їм суддя…

Автор Наталя У.

За проханням автора імена змінено.

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua