alena
– Та невже ти знову не приїдеш? – із помітним роздратуванням запитав мій син Роман. – Мамо, діти вже третій раз питають, коли бабуся буде в гостях. Олена
– Антоне, мені дуже незручно про це просити, але іншого виходу зараз просто немає, – сказав Борис, чоловік моєї рідної сестри Уляни, коли ми залишилися на кухні самі
– Пані Галино, ви ж не відмовите, – сказав мій зять Андрій, навіть не дочекавшись, поки я запрошу його сісти. – Мені терміново потрібно 25 000 гривень. Цього
— Ти хоч розумієш, що ці гроші ми відкладали на кухню, а не на поїздку твоєї мами? Я два роки відкладала кожну вільну гривню, відмовляла собі в речах,
— Тату, ти ж розумієш, що для тебе ці гроші нічого не змінять, а для мене зараз це дуже важливо. Я не прошу тебе купувати мені нове життя,
– Ти серйозно хочеш узяти маму з нами? – здивовано запитав мій чоловік Олег, коли я сказала, що вже зателефонувала його матері й запросила її поїхати разом. –
— Якщо ви хочете запросити ще двадцять три людини зі свого боку, – сказала я, дивлячись на майбутню свекруху Галину, – тоді, мабуть, ми разом порахуємо, хто оплачуватиме
— Мамо, ти вже не та людина, яка була раніше. Раніше ти допомагала всім і ніколи не сперечалася, а тепер на кожне прохання відповідаєш, що маєш свої плани.
Коли Дарина вперше сказала чоловікові, що хоче, аби він залишився вдома з маленьким сином, а вона повернулася до роботи і почала збирати гроші на власне житло, Максим спочатку
— Мамо, ти ж розумієш, що це лише на кілька днів? Ми не просимо тебе сидіти з ними місяцями. Нам просто потрібно, щоб ти допомогла, поки ми вирішимо