alena

— Олено, я хочу продати квартиру в Києві й переїхати до Чернівців, — сказав я дружині після тридцяти двох років шлюбу, коли вперше за довгий час наважився говорити

— Мені цього недостатньо, — сказала я своєму нареченому Максиму, коли він сидів навпроти мене й пояснював, що весілля “краще відкласти”, бо дитина — це одне, а штамп

— Хто ж ти насправді, Ліно? — сказав я своїй дружині о другій ночі, стоячи босий біля дверей вітальні, бо на екрані її ноутбука було відкрите листування, де

— Ти що, справді лишила чоловіка самого з каструлями картоплі на два тижні? — сказала моя свекруха Галина, щойно зайшла до кухні й відчула густе повітря, що пахло

— Ти можеш хоча б сьогодні не поводитися так, ніби твоя колишня досі твоя дружина? — тихо сказала я чоловікові в коридорі ресторану, поки за стіною вся його

— Поклади ту шинку назад, Оксано, ми ж домовилися цього місяця без зайвого, — сказав мій чоловік Мирон біля холодильної вітрини, коли я стояла в супермаркеті й думала,

Ми з сестрою мали розбирати мамині речі тихо, по-людськи, без образ і старих рахунків. Я думала, що втрата мами нарешті зблизить нас, бо після її відходу в нас

— Забери свого сина хоча б на кілька місяців, Сергію, — сказала я колишньому чоловікові, ледве стримуючи сльози. — Я більше не справляюся. — Олено, ти ж сама

— Ти розумієш, що тепер ми не можемо просто взяти й піти, коли нам стане погано одне з одним? — сказала я чоловікові, коли він утретє за вечір

— Ти ж розумієш, що дитина не склеює шлюб, якщо в ньому вже все розійшлося по швах, — сказала мені сестра Оля, коли я, тримаючи на руках двотижневу