Та ти подивися, як вона на нього зиркає, там же тавро ніде ставити, — прошепотів мені на вухо мій Тарас, киваючи в бік Олега, який сидів поруч зі своєю законною Оленою. — Схоменися, чоловіче, Олегу під п’ятдесят, лисуватий, пузатий, а дівчині заледве двадцять два роки виповнилося, до того ж вона донька его ліпшого друга Кирила, — відказала я так само тихо, відчуваючи, як усередині все обурилося від такого припущення. — Побачиш, Оксано, вони кубляться прямо під носом у дружини, і ця мала приїхала сюди зовсім не вчитися, а Олена ще лікті кусатиме, — відрізав Тарас, і його слова виявилися пророчою правдою, яка згодом зруйнувала кілька життів
— Та ти подивися, як вона на нього зиркає, там же тавро ніде ставити, — прошепотів мені на вухо мій Тарас, киваючи в бік Олега, який сидів поруч
Люба, яке орендоване житло, ти взагалі про що думаєш, у мами чотири кімнати, висока стеля, місця хоч танцюй, а після весілля ти просто перевезеш свої речі до нас, — Тарас говорив це так упевнено, ніби виписував мені остаточний вирок. — Тобто ти серйозно вважаєш, що я маю покинути свій затишок і йти жити під нагляд твоєї мами, яка вже розпланувала, де стоятимуть наші капці, — моя відповідь вирвалася сама собою, голосно і різко, бо терпіти цей егоїзм і готові списки моїх майбутніх обов’язків у його сімейному гнізді я більше не могла. Він навіть не здригнувся від мого тону. Для нього це була аксіома, яка не потребувала жодних доведень чи обговорень
— Люба, яке орендоване житло, ти взагалі про що думаєш, у мами чотири кімнати, висока стеля, місця хоч танцюй, а після весілля ти просто перевезеш свої речі до
Ти справді думаєш, що я буду чекати тебе роками, поки ти там будуєш своє ідеальне життя в столиці, а я тут мушу сам давати собі раду з усім? — Андрій стояв посеред кімнати, тримаючи в руках залізничний квиток на моє ім’я, який він щойно знайшов у моїй сумці. — Я їду всього на рік, щоб заробити на наше спільне житло і стати на ноги, хіба це так важко зрозуміти і просто підтримати мене? — відповіла я, намагаючись стримати тремтіння в голосі та зберегти залишки спокою, хоча всередині все стискалося від болю. — Мені не потрібні гроші такою ціною, мені потрібна дружина тут і зараз, а не десь там за сотні кілометрів, тому вибирай: або ти залишаєшся зі мною, або їдь і більше ніколи не повертайся до цієї розмови
— Ти справді думаєш, що я буду чекати тебе роками, поки ти там будуєш своє ідеальне життя в столиці, а я тут мушу сам давати собі раду з
Мамо, ви з батьком вирішили мене просто обібрати до нитки і пустити по світу без копійки батьківської спадщини! — закричала Люба прямо з порога, кидаючи на стіл ключі від своєї міської квартири. Я дивилася на неї і не впізнавала власну дитину, тому намагалася відповідати якомога спокійніше. — Ми з батьком нікому нічого не винні, а рідну хату віддаємо твоїй старшій сестрі Наді, бо вона не має свого кутка під сонцем
— Мамо, ви з батьком вирішили мене просто обібрати до нитки і пустити по світу без копійки батьківської спадщини! — закричала Люба прямо з порога, кидаючи на стіл
Я ж життя прожила, дивись, якого козака виростила, а ти дитині тільки шкодиш своїми новомодними книжками! Галина Петрівна з порогу кинула на диван старий потертий зошит і зневажливо глянула на пляшечку з дитячою сумішшю. — Ваша дитина виросла в інший час, а зараз лікарі кажуть зовсім інакше, і я буду слухати професіоналів, а не ваші записи тридцятирічної давнини! Моє терпіння луснуло, голос здригнувся, хоча я щосили намагалася тримати себе в руках, аби не розбудити малу
— Я ж життя прожила, дивись, якого козака виростила, а ти дитині тільки шкодиш своїми новомодними книжками! Галина Петрівна з порогу кинула на диван старий потертий зошит і
Я відмовилася від народження власних дітей і вигнала Максима з хати, коли він приніс мені роздрукований з інтернету кошторис виховання дитини до повноліття і заявив, що ми маємо ділити ці витрати порівну, бо він не збирається тягнути цей віз самотужки, а я просто отетеріла від такого цинізму, забрала у нього ті папірці й сказала, щоб збирав свої манатки і йшов геть, бо другої такої матері-одиначки, якою все життя була моя мама, з мене ніхто не зробить
Я відмовилася від народження власних дітей і вигнала Максима з хати, коли він приніс мені роздрукований з інтернету кошторис виховання дитини до повноліття і заявив, що ми маємо
Мамо, ти справді покликала мене через п’ять років лише для того, щоб виставити перед усією родиною наочною демонстрацією свого невдалого виховання, чи у твого егоїзму з’явилися нові фінансові вимоги до мого життя? — Так, Оксано, саме так, бо твоя сестра Галина приносить у дім радість і солідну копійку, а ти досі барахтаєшся у своїх копійчаних кущах та вважаєш себе великою панею
— Мамо, ти справді покликала мене через п’ять років лише для того, щоб виставити перед усією родиною наочною демонстрацією свого невдалого виховання, чи у твого егоїзму з’явилися нові
Мамо ти просто егоїстка, яка думає лише про себе і занапастила батькове життя, — старша донька Мар’яна кинула на стіл роздруковані документи на розподіл нашої квартири, навіть не знявши взуття в коридорі. — Якби ти хоч трохи за собою дивилася і не пиляла його щодня за кожну копійку, батько ніколи б не пішов до іншої, — менша, Олена, стояла за її спиною, зневажливо кивнувши на папери. Я дивилася на своїх дорослих дівчат, яких годувала, вивчила і підняла на ноги, відчуваючи, як усередині все просто німіє від такої несправедливості, але стримувала себе з останніх сил, щоб не розплакатися перед ними
— Мамо ти просто егоїстка, яка думає лише про себе і занапастила батькове життя, — старша донька Мар’яна кинула на стіл роздруковані документи на розподіл нашої квартири, навіть
Оксано, ти при здоровому глузді таке казати, рідна дитино? — я стояла посеред власної хати, а голос зрадницьки тремтів, наче тонке скло на вітрі. — Я ж цей дім по цеглині з батьком твоїм будувала, кожне вікно тут моїми сльозами та мозолями вимите, а ти тепер кажеш, що мені тут місця немає? — Ой, мамо, не починай цей плач Ярославни, — донька навіть не відірвала погляду від свого телефону, ліниво перегортаючи якісь картинки. — Денис уже дорослий, йому треба своє гніздо, а ти в цій хаті тільки пил збираєш та по кутках ходиш, нащо тобі стільки простору на одну голову?
— Оксано, ти при здоровому глузді таке казати, рідна дитино? — я стояла посеред власної хати, а голос зрадницьки тремтів, наче тонке скло на вітрі. — Я ж
Сину, приїдь хоч на вихідні, бо щось мені зовсім недобре останнім часом, — тихо сказав батько у слухавку, важко дихаючи. — Тату, ти знов за своє, у мене завтра підписання контракту на мільйон, які вихідні, давай наступного місяця, — відрізав я, роздратовано перебираючи документи на робочому столі. Ця розмова досі стоїть у мене перед очима, хоча минуло вже кілька років відтоді, як мого батька не стало. Тоді я вважав себе центром всесвіту, успішним топ-менеджером у великій київській компанії, для якого кар’єра була дорожча за все на світі. Я прагнув довести всім, а найголовніше собі, що можу досягти вершин, заробити купу грошей і збудувати ідеальне життя
— Сину, приїдь хоч на вихідні, бо щось мені зовсім недобре останнім часом, — тихо сказав батько у слухавку, важко дихаючи. — Тату, ти знов за своє, у

You cannot copy content of this page