alena

Я приїхала до дітей провести новорічні свята. Не була в них уже два роки — востаннє бачила їх після весілля, коли вони розписалися. Тоді ще все було нове:

Ну, в принципі, я чекала, що це станеться. Ще задовго до того, як вона прийшла. Я ж відчувала, як поступово все змінюється по відношенню до мене – ставлення,

Я до батьків чоловіка їздити тепер взагалі не збираюся після того, як вони накрили для нас стіл на Миколая. А кличуть же на Різдво і на новий рік

Я ж добре пам’ятаю той сімейний обід. З усіх присутніх тільки мені не було так весело, як решті. Але я і не була, власне, прямою родичкою. Та ту

Звуть мене Галина Іванівна. Мені шістдесят п’ять років, і все своє життя я прожила в селі. Тут жили мої батьки і бабусі з дідусями – такий наш рід,

Ми з братом вже дорослі, маємо свої родини, але дуже любимо свого сімдесятирічного батька, який живе сам – матусі нашої вже немає. Я приходжу до тата в неділю.

Дожилися. Чоловік сказав, що мені час економити на собі. Заявив, мовляв, досить платити за манікюр, і так у грядках копаєшся і в своїх горнятах квіткових. Ми, треба сказати,

Моя двоюрідна сестра Марта вимагає від мене, щоби я віддала їй половину грошей від проданих мною речей. Справа в тому, що у мене двоє дітей, сім’я у нас

Та я ні до чого не приторкнулася через ці ложки! Вчора на Миколая нас запросила до себе мама мого чоловіка Роми Надія Станіславівна. Це було наше перше свято

Свекруха у мене ще молода, активна, розлучена. Має купу подруг, друзів і займається питанням влаштування свого особистого жіночого щастя. От звідси і всі мої проблеми. — Максиме, ну