alena

Ох, не знаю, чи писати це як сповідь, чи як комедію з життя. Але почну спочатку, бо інакше не зрозумієте, як я дійшла до такого, ну, скажімо так,

Цього року ми з чоловіком нарешті завершили будівництво нашого нового будинку. А до цього жили в старішій хаті моєї бабусі і будувалися. Тепер у нас будинок – великий,

У неї виявилися дві квартири в Києві з квартирантами! — Ліки й комуналка? — не витримала я і втрутилася в розмову. — Ви здаєте дві квартири в Києві!

Тепер є гроші і мамі на ліки, і племінниці на навчання, і дітям моїм на все необхідне. Навіть чоловіку краще живеться – в холодильнику завжди все, що він

Я коли побачила накритий стіл у невістки, хряснула дверима, розвернулася і пішла. Не сказала ні слова. Словом, не могла – сльози підступили до горла. Не було жодної страви,

Тепер мої діти, мій син і донька, дуже хочуть знову бути зі мною рідними. Хочуть, щоб я нянчила їм онуків, допомагала, щоб вони до мене приходили на свята,

– Що це? — холодно спитала Тетяна Яківна, взявши до рук виделку. – Це з того набору, що вам на весілля подарували? Мій друг Богдан не відчув біди,

Я вже багато років живу за кордоном у Франції. Виїхала, коли ще було мені 19 років, навчатися. Та тут і залишилася, вийшла заміж. У мене дорослий син. Я

Ми живемо з ріднею мого чоловіка у великій 4-кімнатній квартирі в центрі Києва. Місця – вдосталь і більше! Ну чим я їм так заважаю?? Не можу зрозуміти, що

Теща моя жінка хороша, смачні вареники і пиріжки робить, поговорити іноді з нею навіть є про що. Але от цей її тазик – від нього на стелю лізти