Коли невістка і син прийшли до мене на вечерю, і син роззувся, я побачила, що в нього обидві шкарпетки драні! Дірки з обох боків, з яких визирали пальці. Я застигла. Ви знаєте, це вже якась межа. До цього було багато чого. І що буде після, я навіть не уявляю. Тому настав час діяти. Я зроблю все, щоб мій син з цією Маргаритою розлучився. Так, у них є спільна дитина, але син буде платити аліменти і знайде собі нормальну жінку
Коли невістка і син прийшли до мене на вечерю, і син роззувся, я побачила, що в нього обидві шкарпетки драні! Дірки з обох боків, з яких визирали пальці.
Платтячко вона привезла мені замість автівки! Зараз моя свекруха Зінаїда Іванівна тут, в Україні, у нас в Хмельницькому. І я хочу їй сказати, щоб вона свою молодшу доньку або перевезла до своєї мами в інше місто, або до себе нехай забирає. Дитині 14 років, і в мене з нею дуже багато мороки і турбот. А свекруха живе і працює в Італії. Так, вона нам перераховує на дитину гроші. А що мені від цього? Обіцяла нам допомогти з машиною, але коли приїхала, про машину і мови нема. Мовчить, як риба
Платтячко вона привезла мені замість автівки! Зараз моя свекруха Зінаїда Іванівна тут, в Україні, у нас в Хмельницькому. І я хочу їй сказати, щоб вона свою молодшу доньку
— Але ж я три роки висилала вам гроші! — голос мій почав тремтіти. — Двадцять тисяч щомісяця. Це майже сімсот тисяч гривень! Я багато років живу і працюю в Італії. Коли мій син і невістка одружилися, а невістка у нас сирота, я їх жаліла і щомісяця висилала їм по 20 тисяч гривень. Протягом трьох років. Сину я залишила квартиру своєї мами. Вони мали в ній зробити ремонт, встати на ноги. Та коли я приїхала додому, вирвалася нарешті в перше за сім років, я побачила, що квартира в дуже жалюгідному стані. Все обшарпане, шпалер вже майже немає на стінах, бойлер не працює, воду гріють на газу у каструлі. І я навіть уявити не могла, на що вони спускають мої гроші. Але коли дізналася, відтоді я місця собі не знаходжу. А через тиждень мені вже їхати
— Але ж я три роки висилала вам гроші! — голос мій почав тремтіти. — Двадцять тисяч щомісяця. Це майже сімсот тисяч гривень! Сама я з Ужгороду. Та
Це був цвях. Звичайний, трохи іржавий цвях! Я ще й досі не можу оговтатися від вчорашнього вечора. Здається, що це був сон, але перед очима стоїть цей момент — я нахиляюсь над тарілкою борщу, бачу щось блискуче, але не звертаю уваги. Я все одно потягла ложку до рота, продовжуючи слухати розмову, поки не відчула щось тверде на зубах. А потім – мій зойк: Господи, це ж був цвях! — Це що, жарт якийсь? — промовила я, обережно дістаючи з рота дивну знахідку і глянувши на свекруху. — Що це? Це був цвях. Звичайний, трохи іржавий цвях. — Що таке, Оленко? — запитала свекруха, але її тон був настільки байдужим, що я відчула, як мене охоплює хвиля гніву
Я ще й досі не можу оговтатися від вчорашнього вечора. Здається, що це був сон, але перед очима стоїть цей момент — я нахиляюсь над тарілкою борщу, бачу
— П’ята дитина — це благословення. Подумай сама, Настю, в нас чотири доньки. Але ж потрібен син. Хто наш рід продовжить? — голос Ярослава був твердим, наче це вже вирішено. — Ярославе, але ж ти знаєш, як мені було важко з молодшими. Вони ж двійнята. Це була моя межа, я тоді ледь з глузду не з’їхала. Чому ти цього не розумієш? — відповіла я, намагаючись зберегти спокій. Його очі звузилися. Ярослав підвівся, сперся руками на стіл і вимовив слова, які пройняли мене наскрізь: — Якщо ти не хочеш народжувати, значить, ти не поважаєш ні мене, ні нашої сім’ї. Моя мама права — це мій обов’язок перед родом
Я сиділа в кухні, крутячи в руках чашку з холодною кавою. За вікном вже почало сутеніти, а в голові крутилися слова, які Ярослав сказав мені ще вранці. —
Я не можу благословити цей шлюб! — Освіта? Амбіції? — перепитала я, ледь не підвищивши голос. — Вона може застосувати свої знання у вашій родині. Виховувати ваших дітей, створювати затишок, підтримувати тебе. Жінка має бути берегинею домашнього вогнища, а не бігати на роботу, крутячись перед чужими чоловіками. Син хотів щось сказати, але я не дала йому вставити й слова
Я не можу благословити цей шлюб! Коли син Андрій прийшов до мене й сказав, що має серйозні наміри одружитися з Вікторією, я спочатку навіть зраділа. Він виглядав таким
“Ну ви точно з’їли більше, ніж поклали!”І тут вона відкрила наш конверт. Подивилася на 100 доларів і голосно, так, щоб усі почули, сказала: — Ну ви точно з’їли набагато більше, ніж поклали в цей конверт. Але ми вам дякуємо за те, що прийшли. Я відчула, як обличчя наливається багряним кольором. Хотілося провалитися крізь землю. Усі гості обернулися в наш бік, деякі навіть перешіптувалися. Я тільки мовчки стиснула зуби. Чоловік зробив вигляд, що нічого не сталося, хоча й я бачила, як у нього смикнулася щока. Господиня ж поводилася так, ніби нічого особливого не сказала
“Ну ви точно з’їли більше, ніж поклали” Я вже майже тиждень не можу відійти від цієї ситуації. Наче нічого особливого й не сталося, але щоразу, коли згадую, мене
Я більше до сестри чоловіка з нашими трьома дітьми в гості не піду. Я вийшла заміж зі старшою дитиною від першого шлюбу, який зараз 8 років, і з чоловіком у нас народилися одне за одним двоє дітей, яким зараз 3 і 4 роки. Днями нас запросила в гості сестра чоловіка. Вони переїхали в нову трикімнатну квартиру і дітей у них ще немає. Покликала нас, так би мовити, на входини. Ну, ми прийшли, але більше я до них ходити не хочу. По-перше, дітям нікуди не можна, ні в яку кімнату, тільки гратися в вітальні, в куточку, де вони зробили спеціальний куточок для наших дітей, бо своїх іще немає. Діти з того куточка не могли нікуди вийти, ні вправо, ні вліво, бо кругом нові шпалери, чи там якісь гарні вазони, чи якісь скляні столики, чи ще щось, що діти могли обдерти, зіпсувати і так далі. Але ж це діти, вони не можуть сидіти в одному кутку. Зі столу їм теж не дозволялося брати і їсти по квартирі те, що вони хочуть
Я більше до сестри чоловіка з нашими трьома дітьми в гості не піду. Я вийшла заміж зі старшою дитиною від першого шлюбу, який зараз 8 років, і з
Вчора ввечері я таке побачила і відчула такий гнів, що досі не можу заспокоїтися. До сих пір перед очима стоїть ця сцена – тарілка з двома ківі, склянка кефіру і горня зеленого чаю. І мені не показалося! Ківі з кефіром сину на вечерю після дня будівельних робіт! Але давайте все по порядку. Я приїхала до Києва на кілька днів — треба було відвідати кількох спеціалістів, покупки деякі до свят зробити. Син запросив мене зупинитися в них вдома, тим більше, що я давно не бачила онучку. Ранком я дзвонила свасі
Вчора ввечері я таке побачила і відчула такий гнів, що досі не можу заспокоїтися. До сих пір перед очима стоїть ця сцена – тарілка з двома ківі, склянка
І тут свекруха дістає з сумки два великі пакети й урочисто вручає старшому сину один пакунок, донечці — інший. — Це вам подарунки! — каже вона, сяючи від задоволення. Діти розгублено розглядають пакунки, не зовсім розуміючи, що там усередині. Я теж здивовано дивлюся, а свекруха тим часом пояснює: — У тебе, хлопчику, бройлер, а у тебе, дівчинко, качка. Все це свіже, домашнє, вже майже готове. Кращих подарунків, ніж їжа, бути не може, ви ж знаєте!
Я навіть не знаю, як уже ставитися до своїх свекрів і до їхніх подарунків. Іноді це так щиро й зворушливо, а іноді — ну, трохи дивно. Але вони

You cannot copy content of this page