olesya

Я переписав свою квартиру на єдиного онука, Юрка. Це здавалося правильним, бо він був моєю єдиною близькою людиною, після того як моя дочка та її чоловік безповоротно залишили

“Алло, Наталю? Це я, твоя тітка Віра. Ти думаєш, що все так просто скінчиться? Я дізналася про ту квартиру, про рахунки в банку – все, що залишила мама

“Ти серйозно, мамо? Ми ж тільки-но оселилися, витратили всі заощадження на ремонт, а тепер ти кажеш, що ця квартира – не наша? Приватизувати на всіх братів? А що

Ти повернулася? А ми вже без тебе навчилися жити! Я стояла на порозі, а Дмитро дивився на мене холодними очима, тримаючи за руку незнайому жінку. «Катерино, ти думаєш,

Я щонеділі накриваю на стіл і з нетерпінням чекаю сімейної атмосфери. Однак мої діти воліють сперечатися через гроші. Кожен з них живе своїм життям, кожен приховує розчарування, які

“Тітко, я в гостях, а не на примусових роботах! Чому ви мене змушуєте мити після вас тарілки?” – вигукнула Наталя, відкидаючи рукав блузки. Я отетеріла від її тону,

— Олено, моя хороша, ти знову не досолила. — Голос Галини Петрівни був не гучним, але владним, що він миттєво створював на кухні атмосферу напруженої тиші. — Ну,

“Ти одна, Оленко, а Богдан – як син тобі буде, затишок і їжа щодня!” – переконувала Галина, її голос бринів надією на міську спадщину. Моя мама, Ірина, мала

Зустрілися ми у свекрухи під Львовом, вирішили погостювати у неї днів п’ять. Поки Марії Петрівни не було вдома, я готувала, прибирала, займалася, загалом, господарством. І все гадала, що

Я сиділа на своїй кухні, коли задзвонив телефон. Це була моя свекруха, пані Галина, яка запросила нас із Тарасом на борщ. Її голос звучав як завжди — твердий,