olesya

– Який він вам Бодя? Він Богдан, і нема чого видумувати казна що, щоб до онука звернутися, – вигукнула до мене невістка, що аж стіни затряслися. Я з

– Ти знала справжню причину приїзду до нас Ольга Дмитрівни? Скажи? Ти знала?, – зі сльозами на очах питала в мене Віка. А мене наче крижаною водою в

– Ой, та мені ніхто такі продукти купляти не буде. Це ж дорого!, – сказала Настя двоюрідній сестрі по телефону. Я ж в сусідній кімнаті сидів перед телевізором

– Ти тоді маленьким ще був, тата в лікарню положили, а я з тобою дома залишилася, бо повинна була пильнувати. Тобі ж п’ять було, а це такий вік,

Я так і не зумів сказати цих слів своїй дружині. Мені дуже жаль, що я не знайшов в собі цієї сили-волі. Тому тепер хочу щоб ці рядки пролунали

Якби хтось сказав мені пів року тому, що мій хлопець Любомир, якому двадцять сім років, перебуває на утриманні матері, я б розсміялася йому в обличчя. Адже він має

Я б хотіла бути хорошою свекрухою, але невістка такого щастя не заслуговує. Вона занадто самовпевнена. Життя під одним дахом з цією людиною мені дуже важко дається. Іноді я

– Ой, Наталю, та нічого не сталося такого, що ти так кіпішуєш. Ну не віддала я Марічці гроші, але ж це не означає, що я їх собі присвоїла.

– Прийди з хлопцями на три годинки, щоб швидше картоплю викопати. Я всім вам купила нові резинові рукавиці. Я ж знаю, що в тебе манікюри, які ти бережеш.