Головна

olesya

Оксана щоразу намагається мене присоромити дешевими подарунками. – Ой, Іване, а що, меншої машинки в магазині не було? Не плач, доню, то не ти винна, що в ляльки ручка відлетіла, це така якість. Завтра підемо я тобі нормальну куплю, – і все в такому дусі. Я вже не раз виправдовувався, що не маю можливості на гарні подарунки, а вони мені тикають на те, що приїхав я до них на крутій автівці. Ніхто, в тому числі і сестра, не хочуть розуміти, що я плачу аліменти і сам не маю де жити
життєві історії 0
Сестра вимагає від мене таких же дорогих подарунків для її дітей, які вона свого часу дарувала моїм. Оксана не розуміє, що фінансове становище в мене не з найкращих,
Дочка з трьома дітьми кожного дня до мене приходять на обід. Спершу я була рада, бо що мені того борщу зварити. Але дітвора і ковбаски хоче і печива. І ось останнім часом я помітила, що не витягую фінансово. Але дочка цього розуміти не хоче. – Що ти за бабуся, раз онуків в себе не хочеш приймати. – Але мені справді важко. Ось я і додумалася, або ж кредит брати, або ж у сина допомоги просити. Але Максим сказав, що копійки сестрі і її дітям не дасть, бо не достойна вона такої допомоги
життєві історії 0
В мене було два виходи, або ж кредит невеличкий взяти, або ж у сина допомоги просити. Ну не можу ж я рідну дочку напризволяще одну з дітьми кинути.
Я чоловіку іноді жалілася, що кожні вихідні замість того, щоб трішки відпочити, я не знімала з себе фартушок. Та Володя мене розуміти не хотів, як і допомагати по кухні. Та часи змінилися, бабусі нашої з нами не має. І якось рік за роком, всі брати і сестри Володі поженили своїх дітей, тепер в них своя родина – свати, і до нас вони приїжджають не часто. Зі своїми рідними свекруха зустрічається в церкві. Ось тому тепер в нас вже не так шумно, але чоловіку це не підходить. – Це ти винна, що до нас ніхто не їде. Ти всіх порозганяла!
життєві історії 0
Вже який день чоловік винить мене у тому, що від нас віддалилася вся його родина. Володя переконаний, що якби не я, то все б було, як колись. А
Від моєї куми Олі снігу в зимі не допросишся. Ось тому коли вона прийшла до нас з коробкою цукерок, я була приємно здивована. Сама Оля вчителька, певне, ще з останнього дзвоника не з’їли. Я ж хотіла з Ольгою і поласувати ними, зробивши каву, але вийшло так, що відкрили ми ці цукерки ввечері, ще й коли в нас світла не було. Я вам кажу, я таке пережила, що ворогу не побажаєш. Тепер не знаю, чи розказувати про ту “знахідку” кумі чи промовчати
життєві історії 0
Я вам кажу, я таке пережила, що ворогу не побажаєш. Тепер не знаю, чи розказувати про ту “знахідку” кумі чи промовчати Моя сусідка, а по сумісництву подруга і
До річниці нашого з Павлом весілля я готувалася. Накупила різної смакоти до романтичної вечері, запалила пахучу і потріскуючу свічечку, а на край столу поставила коробочку з подарунком. Якогось сюрпризу я чекала і від чоловіка, і квіти, саме собою, я навіть вазу підготувала. Але Петро перевершив самого себе. Давно я так не лила сльози, як в цей вечір. А всьому виною, я вважаю, його донька від попереднього шлюбу – Уляна
життєві історії 0
До річниці нашого з Павлом весілля я готувалася. Накупила різної смакоти до романтичної вечері, запалила пахучу і потріскуючу свічечку, а на край столу поставила коробочку з подарунком. Якогось
Свекруха, як тільки кабачки почалися, каже, що все-таки треба буде законсервувати пару банок. – Ну диви як Максим їх наминав! Значить любить! – Наминав, бо вибору не було. Не викидати ж. Але цього року нам кабачки не консервуйте і взагалі про це не думайте. – Свекруха якось так дивно на мене глянула, але промовчала. А недавно ми з сином в Карпати поїхали на тиждень. І уявіть собі, свекруха знала, що я їй ті кабачки осінню закатати не дозволю, вона купила ці, ще дорогі, і поки мене не було, законсервувала, увага – десять літрових банок
життєві історії 0
А я все думала, як маю приступити до розмови, щоб свекруха вже нарешті і честь знала. А нагода випала сама собою, як тільки я взяла сина і поїхала
Мій Вітя все життя на побігеньках біля мами, як і я. Ми і з городами допомагаємо і по хаті. Коли прийшов час і воду провели і пральку за свої гроші купили. І з ремонтами завжди допомагали, бо Вітя майстер. Свекруха сама завжди казала, що не уявляє свого життя без сина, що він її єдина надія та опора. Але коли прийшов час задуматись про спадщину, моя свекруха вирішила все організувати “справедливо”, бо ж в неї ще дві доні є, які її не кожного року з днем народження вітають
життєві історії 0
То як допомагати батькам, то Вітя, а як спадщину ділити, то на всіх дітей порівно. – Ну а як інакше, Любо? Ось ти б своїх дітей розділила? Кожна
Сваха мене відмовила до дітей в столицю їхати, хоч ми з чоловіком вже готувалися декілька днів. А в неділю рано, я вмикаю фейсбук, а мені попалася на очі пряма трансляція служби в церкві. І що ви собі думаєте, чуть не на самому переді красувалася моя сваха. Її, з червоним волоссям і кольоровим нарядам, важко з кимось переплутати. І лише все добре обдумавши я зрозуміла, в чому таки тут справа. Без ревності тут не обійшлося. Але хіба ж я винна, що її дочка більше любить мене, ніж рідну маму?
життєві історії 0
Сваха мене відмовила до дітей в столицю їхати, хоч ми з чоловіком вже готувалися декілька днів. А в неділю рано, я вмикаю фейсбук, а мені попалася на очі
Днями таки мені син “приділив увагу”. Я ходила і світилася цілий вечір. Таки я ще дітям потрібна. А річ ось в чому. Десь мій син з онуками під нашим під’їздом знайшли шовковицю і вирішили вони “попастися”. Все закінчилося тим, що отримав він на улюбленій футболці дві чималенькі плями. А шовковиця, самі розумієте, дуже погано відпирається. Лариса, як я зрозуміла, хотіла відправити футболку у смітник, але Тарас вирішив спитати у мене поради, чи можна якось ці плями вивести
життєві історії 0
Я вже довгий час ходжу сама не своя. Рік тому не стало мого чоловіка. Живу я хоч і окремо від сина, але в одному будинку, більше того, в
Дочка з зятем почали робити ремонти, щось в будинку міняти. Захотіли вони обох хлопців розділити по окремих кімнатах, бо вже прийшов час. Я б і подумати не могла, що дочка ось так легко позбудеться від подарунку батька – цього ліжка. Я вже не в одній групі бачила, що виставила вона його на продаж. – Та нехай стоїть. Тепер такого ніде не найдеш. Добротне ж ліжко, а найголовніше, спогад про батька. – Та де там, ніхто мене й слухати не хоче. – А що я маю, на те ліжко молитися? Воно нам більше не підходить і крапка. А мені хоч плач!
життєві історії 0
Я коли побачила, що дочка виставила в одній групі те двоповерхове ліжко на продаж, ще й за таку ціну, мені ледь зле не стало. Це ж пам’ять про

You cannot copy content of this page