Головна

olesya

І якщо до нашої Софії свекруха прийшла з коробкою цукерок “Стріла”, то для онука вона добряче “шарпнулася”. Я не знала про нього, бо коли прийшла до Дениса, то свекруха вже сиділа за столом і олів’є наминала. Але вже наступного дня, в неділю, ми сім’ями вирішили поїхати в парк, який недавно в нашому містечку облагородили. І ось я дивлюсь, а сестра Ярослава з автівки дістає самокат, але не простий, а електро. Я думаю, коштує він тисяч п’ятнадцять. – Це тобі батьки такий подарунок зробили, чи ще хресні скинулися? – Ні, тітко Людо, до батьків ще бабуся доклала
життєві історії 0
– Так до подарунку і бабуся доклалася. Батьки ж стільки грошей не мали, – відповів мені племінник чоловіка, і все стало на свої місця. То нашій з Ярославом
Днями ми були з чоловіком у його батьків і свекруха почала скаржитися, що вони купили новий лакований стіл, і що вона кілька разів стукнулася об нього стільцем і ніжки вже пощерблені. Я посміхнулася і сказала: “Лідія Григорівна, наступного разу я “відреставрую” ваш стіл. Він буде, як новенький”. У свій наступний візит я привезла рідину для зняття лаку та білу фарбу. Десять років минуло, а чоловік досі не знає всієї правди
життєві історії 0
Я приховала від чоловіка, що подряпала автівку. Мене врятував звичайнісінький лак для нігтів. Десять років тому, виїжджаючи з підземного гаража, я зішкрябала фарбу на задньому бампері. Цього дня
– Мій коханий онучок приїхав. Я так скучила за своїм золотцем!, – вигукувала я в слухавку, а сама тільки затягувала час на роботі. Знаю я його. Син з невісткою Данила геть не виховують, а тепер ще й сплавити на тиждень бабусі з дідом вирішили. Ввечері полягали ми. Я ж з онуком, бо боїться хлоп п’яти років. Він на мене ногу поклав, а мені гарячо. Цілу ніч не спала, бо не звикла до такого. На другий день кажу: “Даниле, сьогодні будеш спати на дивані. То є соромно в такому віці боятися. Той розривівся, а після ще й мамі подзвонив
життєві історії 0
– Мій коханий онучок приїхав. Я так скучила за своїм золотцем!, – вигукувала я в слухавку, а сама тільки затягувала час на роботі, щоб подовше залишитися. Знаю я
За день до Зелених свят баба Ганя збирала усіх дітей біля себе. – Так, а ну гайда в поле, щоб мені назбирали гарний букет до церкви. – Ми були ще малі, і з радістю бігали між коровами по полі і виконували волю бабусі. – Ось, бабуню, дивіться який красивий. – Той букетик собі можете у вазу поставити, а мені треба “оберемок” цілий, щоб і з чортополохом і маком і звіробоєм, ну а ромашки це саме собою. Має бути великий букет. З яким поріг церкви переступите, таке й щастя весь рік матимете, – говорила вона. Її настанови я не забуду і обов’язково передам своїм дітям!
життєві історії 0
Збираю з сином польові квіти до церкви на Зелені свята (Трійцю) і згадались мені часи, коли ще поруч з нами була наша бабуся Ганя. Ну така вона була
– Ну де нормально, синок? Де те нормально, бо я його не бачу? Твоя Оля вилежується до десятої години ранку. Вона навіть тебе не поцілує, не побажає гарного дня. Мовчу вже про корисний сніданок, який тобі так потрібен!, – почула я з коридору розмову чоловіка і свекрухи. Ну як так вже його няньчити хочеш, то бери і готуй, але ж ні, вона годинка восьма прокидається і попиваючи свій чай з липи, вдивляється у вікно, переглядаючи, хто якого собаку вигулює і хто такий не чемний, за ним не прибирає
життєві історії 0
– Мам, все нормально! Чого ти лізеш? – Ну де нормально, синок? Де те нормально, бо я його не бачу? Твоя Оля вилежується до десятої години ранку. Вона
– Та якби не моя хата і план, не мали б ви де жити. Ти мені до останнього винна будеш. Ось і прийшов той “останній”, а я досі для неї погана, бо сина її на цьому світі немає, а я ходжу по селу і усміхаюся. Назбирала я лоток яєць, нарвала кріпцю, петрушки, цибулі, навіть чотири огірка найшла, та й поїхала провідати свекруху. Перший день все було ніби й добре. Так, свекруха лежить і ледь говорить, але вже на другий день все змінилося. – Ти приїхала нас з Орисею об’їдати? Всі вже голубці з’їла з котлетами. Ти, Галько, не міняєшся. – Я торби в руки і гайда в село
життєві історії 0
Мені якби син не сказав, що баба, моя свекруха, ось-ось від нас відійде, я б і не знала. Я з нею не спілкуюся, можна сказати все життя. Все
Невістка схопила ту коробку з посудом і кинула його з усієї сили до порогу. Все в дребезґи. Я стояла і дихнути боялася. Річ в тім, що багато років тому, на їх весілля, цю коробку Катя нам подарувала. Я ж все берегла, чекала моменту. Ось він і настав. – Мамо, давайте на Великдень я поставлю на стіл новий посуд. Ну скільки буде в тій коробці пилитися?, – сказала мені Катя. – Ой, ну для чого його виймати, потім назад ставити. Он, є дві тарілочки з лебедями, три з ліліями, які красиві, це ще моєї мами придане мені, а ще пару тарілочок з простим золотим ободком
життєві історії 0
Прочитала тут недавно історію про “подушку”. Як жінка з чоловіком жили і все життя собі все шкодували. Їли зі старих тарілок, спали під старими простинями. В коментарях лилося
Як тільки мої котлети почали шкварчати на пательні, невістка вскочила в штани, погукала сина, взяла велосипед і попрямувала на вулицю. Хоч і слова вона мені не сказала, та я і без них все зрозуміла. Але мені не подобаються ті котлети, що вона в пароварці готує, я хочу тих, що пахнуть дитинством. Ну а плита, то вже вибачайте, мусить бути в жирі, бо для того вона, така дорога, і вмонтована на тій кухні! Тільки мою Наталку не перепреш. Ось і “буря” на рівному місці
життєві історії 0
Ось і “буря” на рівному місці Як тільки мої котлети почали шкварчати на пательні, невістка вскочила в штани, погукала сина, взяла велосипед і попрямувала на вулицю. Хоч і
– Сину, ну яка Канада? Та тобі сім’ю потрібно створювати. Роботу гарну ти і в Україні маєш – машиніст потяга. Жити є де, хата ось яка велика. – Не послухав, бізнес його в тій Канаді манив. На даний час він одружився, на нашій, українці, з Франківська дівчині. Мила, добра моя невістка, онучку мені подарувала, але що з того, як бачила я її з дідом всього три рази. Не хочуть вони до нас їхати. Ось і залишилася біля мене лише Оленка, і то не на довго. Тепер ходжу по тих хоромах, що з чоловіком будували, і сльози ллю
життєві історії 0
– Як їхати? Куди? Ти ж знаєш, доню, ви все моє життя, єдина радість, – не послухали, вже два місяці Німеччину підкорюють. А я собі тому великому домі
Я вже давно не працюю в Італії, а живу в своє задоволення з чоловіком на двадцять п’ять років старшим за мене. Так, Федеріко на вигляд дідусь, але таких дідусів в Україні з ліхтариком не знайдеш. В свої роки мій Федеріко займається спортом, веде бізнес і робить мене щасливою. Ось так я через Польщу, знайшла своє кохання в Італії. Діти за мене раді, не раз до нас з Федеріко навідуються. А що мені ще треба? Як згадаю своє життя з Іваном, аж зле стає. Бо далеко українському Івану до італійця Федеріко. Ох і далеко
життєві історії 0
Та я би тепер сотому сказала: дівчатка, не сидіть в тій Польщі, за тих пару злотих, не їжте тої хімії у вигляді “мівіни”, а як хочете нормально заробити,

You cannot copy content of this page