Головна

olesya

– Дитинко, ти що, забув дорогу додому? – промовила я з удаваним спокоєм, коли наздогнала Назара, свого сина, і ту незнайомку біля старої лавки. – І хто це, якщо не секрет? Він почервонів, мов буряк. Я бачила, що йому ніяково, але сподівалася, що ось-ось усвідомить, яку дурість він чинить. – Мамо, я можу пояснити, – почав він, зиркнувши на дівчину. – Це просто випадкова зустріч. Так вийшло
життєві історії 0
Мені досі соромно за той вечір, коли я мало не влаштувала скандал посеред міського парку. Та почну з найцікавішого – я застала свого сина Назара в обіймах іншої
– Стакани повинні блистіти, Карино. А в тебе вони мутні, що в руку неприємно взяти, не те, щоб пити з них. Свекруха скривилася, ніби я тільки-но поставила перед нею тарілку з недомитими ложками. Я міцніше стиснула скатертину під столом, намагаючись не підвищувати голос. – Це нові склянки, Ольго Вікторівно. Я тільки з магазину їх дістала. Вона піднесла одну до світла, ніби розглядаючи якусь антикварну річ. – І що, це тепер така якість? Невже ти не могла взяти щось пристойне?
життєві історії 0
– Стакани повинні блистіти, Карино. А в тебе вони мутні, що в руку неприємно взяти, не те, щоб пити з них. Свекруха скривилася, ніби я тільки-но поставила перед
– Ой, – каструлька в руках свекрухи хитнулася, і я щиро здивувалася, що вона її не впустила. – А ти чого вдома? Ти ж мала поїхати у відрядження! Я сперлася на дверний косяк і схрестила руки. – Відмінилося! Уявляєте? І таке буває! Але питання в іншому, Леся Ігорівна, а чому це ви з каструлькою в нашій кухні о восьмій ранку? Свекруха кліпнула очима, потім перевела погляд на Івана, який незворушно сидів за столом, очікуючи сніданку, як маленький хлопчик
життєві історії 0
– Ой, – каструлька в руках свекрухи хитнулася, і я щиро здивувалася, що вона її не впустила. – А ти чого вдома? Ти ж мала поїхати у відрядження!
Коли мами не стало і дійшло діло до спадку, з’явився брат. Вигляд у нього був, наче Вадим щойно зійшов з обкладинки глянцевого журналу. Але його гонор зупинився в ту мить, коли брат дізнався, що все майно мама встигла переписати лише на мене. – Ти біля мами була до останнього, брала всю її пенсію. Я ж мовчав всі ці роки. Але все тобі – це надто. – А я не мовчала? Коли свої гроші на лікування мами давала? Безсоромний ти, Вадиме, геть безсоромний!
життєві історії 0
Коли мами не стало і дійшло діло до спадку, з’явився брат. Вигляд у нього був, наче Вадим щойно зійшов з обкладинки глянцевого журналу. Але його гонор зупинився в
– А як ти хотіла, щоб я не допоміг мамі? Тебе хвилюють лише свої інтереси, а я так не можу. Мама для мене все!, – сказав Ігор, коли я підняла тему, куди поділася частина грошей, які ми відкладали на автівку. Перші “дзвіночки” “прив’язки” мого чоловіка до мами, а її до Ігоря, я ще помітила до весілля. – Ходи на кухню, Оленко. Ось так Ігорчик любить, щоб були нарізані огірки. А ось таку він любить відбивну, щоб було багато часничку
життєві історії 0
– А як ти хотіла, щоб я не допоміг мамі? Тебе хвилюють лише свої інтереси, а я так не можу. Мама для мене все!, – сказав Ігор, коли
Моя кума з Італії приїхала не надовго, ще й в село до мами, де живу і я, то ж гріхом було не зустрітися. Домовилися завчасно, що в неділю десь на 5 годину вечора я у них. Я ж як уявляла, що Віка мене чимось італійським частувати буде. Яким було моє розчарування, коли на столі замість делікатесів я побачила венігрет, смажену рибу з кістками і… не повірите, каструлю з борщем. – Чим хата багата, тим і рада, – сказала тітка Рузя, мама Віки. Виявляється, все це вона готувала, за свої продукти і гроші
життєві історії 0
Моя кума з Італії приїхала не надовго, ще й в село до мами, де живу і я, то ж гріхом було не зустрітися. Домовилися завчасно, що в неділю
Може невістку мої приходи і дратували, але я на її прохання дати їм спокій не звертала уваги. Я боялася самотності, а з онуками почувалася потрібною. Але недавно мене поставили перед фактом, що цю квартиру Ірина продає і вони переїжджають в новий район, де новобудови. Я ж то розумію, що від мене тікають, бо ситуація, яка склалася у нас місяць тому була справді складна. Але чесно, я не думала, що дійде до такого великого переїзду. Я ще до свахи подзвонила, думала, може вона їх переконає не з’їжджати. – Якби не ваш кепський і нав’язливий характер, то б ніхто нікуди не з’їжджав, – відповіла сваха
життєві історії 0
Я так зраділа, коли дізналася, що наречена сина живе в нашому районі. Навіть не потрібно на трамвай сідати, 10 хвилин ходу і я в них. Так, кажу в
Минуло 5-ть років з того часу, як я пішов проти волі батьків, які хотіли одружити мене на дівчині, яку я не кохав. – Та любов прийде з часом! За це не хвилюйся, синок!, – повторювала мама. Тато ж строго казав, що якщо не Василина, то зречеться мене і ніякого спадку я не отримаю. День весілля, яке так і не відбулось, я ніколи не забуду. Василина зайшла в мою кімнату і без слів все зрозуміла
життєві історії 0
Минуло 5-ть років з того часу, як я пішов проти волі батьків, які хотіли одружити мене на дівчині, яку я не кохав. – Та любов прийде з часом!
Я зайшла на свій день народження у фейсбук і ледь не обімліла. Перше, що “красувалося” в стрічні, було привітання мене з ювілеєм від імені моєї невісточки. Я хотіла в ту ж мить подзвонити і сказати, щоб прибрала з інтернету це неподобство, але вирішила спершу заглянути в коментарі. А їх там, на хвилиночку, було близько п’ятдесяти. То чого вже цей пост-привітання видаляти, як більшість моїх знайомих і родичів його побачили?
життєві історії 0
Я зайшла на свій день народження у фейсбук і ледь не обімліла. Перше, що “красувалося” в стрічні, було привітання мене з ювілеєм від імені моєї невісточки. Я хотіла
Я ще з порога помітила, що той холодець трохи посірів, і запах у нього був якийсь, не такий. – Давай тобі холодцю дам! – радісно заявила Віра. – Та ні, я щось не дуже хочу! – Ну як це?! Він такий смачний! Усі їли в неділю – і всі хвалили! Я не змогла відмовитися. Взяла ложку, набрала шматочок, поклала в рот. Людоньки! Це було щось з чимось. Я ледве стрималася, щоб не виплюнути. Мене ледь не вивернуло на місці. Але Віра дивилася на мене з такою гордістю, що я не знала, як сказати їй правду
життєві історії 0
Віра святкувала день народження в неділю, зібрала рідню, гостей повну хату. А мене не кликала. Ну, я й не напрошувалася – знала, що там будуть тільки “свої”. Але

You cannot copy content of this page