Головна

olesya

– Сину, ну яка Канада? Та тобі сім’ю потрібно створювати. Роботу гарну ти і в Україні маєш – машиніст потяга. Жити є де, хата ось яка велика. – Не послухав, бізнес його в тій Канаді манив. На даний час він одружився, на нашій, українці, з Франківська дівчині. Мила, добра моя невістка, онучку мені подарувала, але що з того, як бачила я її з дідом всього три рази. Не хочуть вони до нас їхати. Ось і залишилася біля мене лише Оленка, і то не на довго. Тепер ходжу по тих хоромах, що з чоловіком будували, і сльози ллю
життєві історії 0
– Як їхати? Куди? Ти ж знаєш, доню, ви все моє життя, єдина радість, – не послухали, вже два місяці Німеччину підкорюють. А я собі тому великому домі
Я вже давно не працюю в Італії, а живу в своє задоволення з чоловіком на двадцять п’ять років старшим за мене. Так, Федеріко на вигляд дідусь, але таких дідусів в Україні з ліхтариком не знайдеш. В свої роки мій Федеріко займається спортом, веде бізнес і робить мене щасливою. Ось так я через Польщу, знайшла своє кохання в Італії. Діти за мене раді, не раз до нас з Федеріко навідуються. А що мені ще треба? Як згадаю своє життя з Іваном, аж зле стає. Бо далеко українському Івану до італійця Федеріко. Ох і далеко
життєві історії 0
Та я би тепер сотому сказала: дівчатка, не сидіть в тій Польщі, за тих пару злотих, не їжте тої хімії у вигляді “мівіни”, а як хочете нормально заробити,
– А мені, свахо, тих ваших вишень не треба! Я вас не просила мені відрами передавати, – замість подяки почула я у відповідь. Ось і будь Іване добрий. Та я як краще хотіла, вишні, як мед солодкі. Але чому сваха не відразу їх мені повернула, а аж за три дні, коли вони вже й сік пустили. І додам, що одне відро було надібране. Певне таки і наїлися досхочу і вареників наробили. Ну а біля банок-склянок і гарячої плити вона стояти не збиралася. Я не витримала і сваху таки набрала
життєві історії 0
– А мені, свахо, тих ваших вишень не треба! Я вас не просила мені відрами передавати, – замість подяки почула я у відповідь. Ось і будь Іване добрий…
Десь за годинку пролунав дзвінок від Лілі. Я ж думала, буде обурюватися, чому я її не дочекалася, щоб всім разом посидіти за столом. Але ні. – Ти спеціально, Любко, це зробила? – Що зробила? – В голові крутилося різне. Може щось не те подарувала, чи сказала Мирону. – Ти ж знаєш, що вітати людину з сорокаріччям це погана прикмета. І до чого нам тепер готуватися з Мироном, не підкажеш? – Я взялась за голову. Вже чотири дні брат з Лілею мене ігнорують
життєві історії 0
– Та як тобі тільки в голову могло таке прийти? Я ж рідна сестра! Для тебе, Мироне, я лише добра бажала і бажаю. А те, що ви собі
Своїй онучці на восьмий день народження я не мала змоги подарувати “конверт з грошима”, який вона замовила. Але з пустими руками я не прийшла. В своєї сусідки кондитерки я замовила торт у вигляді волейбольного м’яча. Саме таким видом спорту й займається Златка. Самі розумієте, солодкий витвір мистецтва не коштує двісті, чи навіть п’ятсот гривень. Але це не бентежило мою онучку, бо на свято я від неї такого наслухалася, що голова йде обертом. Дочка за Златку вибачилася, але сама онучка ні. Вона ображена, бачте!
життєві історії 0
Моя донька Марія, якій у лютому виповнилося сорок п’ять років і її чоловік багато років намагалися стати батьками. Коли їм це нарешті вдалося, маленька донечка стала для них
Я забрала Івана з сім’ї, бо котилися вони з дружиною на самісіньке дно. З села він переїхав в мою квартиру. В нас народилась донечка, а сам Іван став власником СТО і їздить на крутій іномарці. І ось через стільки років мені прилітає поза очі, що я розлучниця. Що так по-багатому могла б і Ірина біля Івана жити, що я її місце зайняла. Але перепрошую, не знати ким би став, і де б був Іван, якби я його не “приютила”
життєві історії 0
На початку наших відносин з Іваном про нас і словом ніхто не обмовився, а як минуло п’ятнадцять років, то мене розлучницею називати почали. Та невідомо ким би був,
Ми перші з автівки вийшли. Несли окрім подарунків і торби з овочами, м’ясом та фруктами. В той час онучки вилетіли з будинку, нібито, як нам на зустріч, та нас оминули і побігли обіймати міських діда з бабою, які несли три кульки гелеві і якусь невеличку коробку, гарно запаковану. Мені хотілося плакати, але я стрималася, щоб не псувати дитині свято. Мені здається, всьому виною невістка. Вона налаштовує дівчаток проти нас, бо це її батьки
життєві історії 0
Ми зі сватами разом до дітей на дачу приїхали. Так вийшло випадково. Мій Сергій паркувався, в нас хоча і старенька Волга, але ще на ходу, як поруч біля
Як тільки приїжджала в село до бабусі з дідусем, чула за спиною, коли везла поперед себе коляску: “То та Катька, що завилася! Знаєш? Рузі і Степана онучка. Ох і виховали! Який сором! Одна, без чоловіка з дитям по вулиці гуляє. Тьху-ти!”. Та з того часу спливло багато води. Вчора у фейсбуці привітала свого улюбленого і старшого онука з шістнадцятиріччям, а сьогодні зайшла на сторінку і отетеріла. Люди, яких я знаю все життя і які знають мою ситуацію, ось так вільно пишуть в коментарях “чорноту” яку прикривають милими привітаннями і побажаннями для іменинника
життєві історії 0
Вчора у фейсбуці привітала свого улюбленого і старшого онука з шістнадцятиріччям, а сьогодні зайшла на сторінку і отетеріла. Люди, яких я знаю все життя і які знають мою
Коли старша дочка сестри, моя племінниця, заміж виходила, то приїхала Ольга з тої Італії і не сама, а зі своїм Альберто. Все село нас довго обговорювало. З чоловіком вони розлучені не були, а таку публику вона влаштувала, на сміх і очі людські. Ледь ми цей сором в селі пережили. Ось я й хвилююсь за дочку, бо хочу для неї гарного життя. Але та вперлася, поїде вона на ті заробітки. – Кума там два роки, і нічого, гроші висилає, розлучатися не збирається! – Та хіба ж це гарний приклад?
життєві історії 0
– Кума там два роки, і нічого, гроші висилає, розлучатися не збирається! – Та хіба ж це гарний приклад? Вперлася моя дочка, що хоче їхати на заробітки в
– Ой, мамо, ну знайшла за що ображатися! Дитину без тебе похрестили. Я надіюся, що це не останній твій онук, ще побуваєш ти на такому святі!, – сказала мені дочка, коли я повернулася з моря зі старшою дочкою і її двома дітьми. Але добре, я була в Болгарії, але ж мій чоловік, тато Каті, був тут, в Тернополі, але йому дочка і знати не дала про святкування. Я ж як думала, сестри нарешті покумляться. Але ні, Катя наша зробила як хотіла. – На другу суботу ресторан був зайнятий. – Ну не аргумент, а казна що
життєві історії 0
– Ой, мамо, ну знайшла за що ображатися! Дитину без тебе похрестили. Я надіюся, що це не останній твій онук, ще побуваєш ти на такому святі!, – сказала

You cannot copy content of this page