Того дня пів року тому Тимофій прийшов з роботи і сів до столу, на якому вже стояли його улюблений банош і поливка грибна, а на десерт – узвар і свіжоспечена яблучна шарлотка.
Чоловік сумним поглядом обвів це все і сказав, що хоче розлучення, що йому дуже нудно зі мною, що наш шлюб поглинув побут. Що мені було робити?
Ми з Тимофієм жили в душу, почали подумувати про дитину. Разом почали відвідувати відповідного спеціаліста, б у самих нас не виходило вже 7 років. Але того вечора, про який я сказала вище, чоловік почав серйозну розмову.
Він сказав, що його дуже втомив побут. Він почувається скутим уже деякий час. Хоче більше часу проводити з друзями та менше зі мною. І взагалі хоче розлучитися.
Мені було дуже боляче й неприємно від такої заяви. Всі ці роки мені здавалося, що я чудово облаштувала наше спільне тихе життя. І ось виявилося, що чоловік уже навіть певний час спілкується із молодою колегою. І навіть ходив разом із нею на вечерю.
Для мене це зовсім неприйнятно. Хоча чоловік і запевняв, що це просто дружнє спілкування. Але з того часу мене точив черв’ячок сумнівів.
Після тієї розмови ми вже пів року як далі живемо разом. Начебто все як раніше. Навіть знову до фахівця пішли. Однак чоловік став явно відгороджуватися та шукати спілкування та підтримки поза нашим сімейним гніздечком – я ж це відчуваю.
Так і існуємо – і не розходимося, і довіри й тепла між собою, як раніше, не маємо.
Я не знаю, як нам бути далі, що мені робити? Не хочеться бути самій, але й так я не щаслива.
Нам з Тимофієм лише по тридцять років, до речі. І дітей немає, тож простір для розвороту життєвого на сто вісімдесят градусів є, можливо, нам кожному варти піти своєю окремою дрогою?
Але в мене є до Тимофія почуття. А от чи є в нього до мене – велике питання.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.