Того дня я мила підлогу, а Валентина Іванівна голосом-вереском покликала Мирослава, який щось робив в городі. Той не роззуваючись прилетів в гумових і брудних чоботах в кімнату до мамочки, а та питає його, чи довго йому ще працювати, оскільки вже обідати пора йти. Мої нерви просто здали
Я була молодою, закоханою і коханою. Коли мій чоловік запросив мене вийти за нього заміж, я без вагань відповіла так. Моя майбутня свекруха не могла з цим миритися. Я була дитиною без батьків. Вона не могла подолати це, вона досі з цим не змирилася.
Ми разом пережили 30 років шлюбу, маємо двох дорослих доньок, але я відчуваю, ніби темрява над нами.
Коли ми мали поїхати жити до моїх свекрів, люди по сусідству попереджали мене не переїжджати до тієї жінки, їхати якомога далі. Я знала, що я їй не подобаюся, але не вірила, що вона така погана і що з часом все налагодиться. Адже я вийшла заміж не з розрахунку, а через кохання. Я була переконана, що вона з часом це зрозуміє.
Але негатив і сильна злоба до мене не вщухали.
Коли тоді люди по сусідству говорили про погану і негативну жінку, я думала, що це якась маячня.
Кожного разу коли ми з Мирославом про щось сперечалися, Валентина Іванівна єхидно посміхалася і навіть потирала руки від щастя, в надії, що ми скоро розбіжимось.
Я прекрасно розуміла, що свекруха весь час налаштовувала Мирослава проти мене.
І ви не повірите, ми до сьогоднішнього дня живемо поруч з цією жінкою. Мирослав навіть слухати не хоче про переїзд чи навіть будівництво свого будинку. Коли ми у відпустці або просто їдемо кудись з дому, у мене відразу з’являється балакучий і усміхнений чоловік. Вдома ж він ходить чорніше хмари і завжди всім не задоволений.
Я прекрасно розумію, що за цим стоїть Валентина Іванівна.
Скільки разів було таке, що я мию підлогу у всьому будинку, а Валентина Іванівна голосом-вереском кличе Мирослава, який щось робить в городі. Той не роззуваючись летить в гумових і брудних чоботах в кімнату до мамочки, а та питає його, чи довго йому ще працювати, оскільки вже обідати пора йти. Мені ж після цього “поклику” знову все треба перемивати…
Свекруха ще жодного разу не сказала, що я щось собі гарне купила. Завжди в мою сторону один негатив. “Тільки гроші тринькати ти вмієш!”
Мені сумно, що б я не робила, усе не так. Це не виникло на порожньому місці, вона така з самого початку, я просто відчуваю, що це наростає, а не вщухає. Я намагалася знайти дорогу до свекрухи, але це неможливо, я більше не можу.
Це правда, що я завжди була мовчазною, але з віком я перестала бути такою. Мене це дуже турбує. Мені неприємно, що ми вдома не можемо посміхнутися, а пустощам свекрухи немає кінця.
Такої поганої і незадоволеної людини, як вона, я ще не зустрічала. Я її не розумію, як вона може насолоджуватися своїм негативним ставленням до мене та дітей? Я не бачу світла в кінці тунелю. Я хочу лише одного. Миру в родині, злагоди та любові.
Я роками опиралася боротьбі з нею, намагався ігнорувати її слова та вчинки, але справді, більше не знаю, що робити…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
