– Це вже занадто, Денисе! Вона знову написала? – Я простягнула чоловіку телефон із черговим повідомленням.
– І що цього разу? – він схопив мобільний і побачив: “Привіт, Денисе! Мені так сподобалося, як ти сьогодні допомагав дітям на репетиції. Ти такий турботливий!”
Це була вже третя подібна смс-ка від мами однокласниці нашої доньки. І чим далі, тим більше ця ситуація мене дратувала.
Я – Олена, мені 38 років, і я щасливо одружена з Денисом, справжнім сімейним чоловіком, турботливим татом для нашої донечки Марічки. Денис працює рятувальником, високий, підтягнутий, завжди зібраний. Колеги навіть жартують, що він міг би зніматися в постерах для благодійних календарів, настільки він ефектний у своїй формі.
Та проблема була не в тому, що він виглядав добре, а в тій нав’язливій увазі, яку почала виявляти до нього Ірина – мама подружки нашої Марічки.
Усе почалося ще восени, коли Марічка пішла у другий клас. Ірина, новенька в нашій школі, здавалася ввічливою і приємною жінкою. Часто затримувалася після уроків, щоб поговорити з іншими батьками. Ми теж трохи подружилися, але потім я почала помічати дивні речі.
Якось мама сказала:
– Олено, а ця Ірина часом не занадто цікавиться твоїм чоловіком? Постійно питає, коли він забиратиме Марічку, навіть розпитувала, чи він працює на вихідних.
Спершу я відмахнулася – дурниці, просто ввічливість. Але потім…
Ірина організувала дитячий хор, записала туди свою доньку й нашу Марічку, хоча її дочка, відверто кажучи, не мала ні слуху, ні бажання співати. Коли Денис приходив за Марічкою після репетицій, вона завжди знаходила привід залишитися поруч, то “випадково” забула ключі, то “потрібно було допомогти з інструментами”.
А потім почалися ці повідомлення.
– Денисе, дякую, що ти такий уважний!
– Ти справжній приклад для інших татусів.
Спочатку чоловік не надавав цьому значення, лише посміювався:
– Та вона просто вдячна, я допоміг розставити стільці для виступу дітей.
Але коли смс стали надто частими, мене це почало дратувати.
Одного разу в школі мене зупинила Оксана, інша мама:
– Слухай, Олено, ти бачила, як ця Ірина розглядає твого Дениса? Ну прямо зірочки в очах. Ти ж подругам довіряєш, правда?
Я відчула, як щось холодне прокотилося по спині. Потрібно було діяти, але як? Скандалити? Псувати стосунки між дітьми?
Наступного дня я вирішила поговорити з Іриною. Після репетиції я підійшла до неї.
– Ірино, можна на хвилинку? – я постаралася говорити спокійно.
– Звісно, що сталося? – вона всміхнулася.
– Мені здається, ти трохи… перестаралася зі своєю увагою до мого чоловіка.
Її обличчя вмить змінилося.
– Олено, ти що, ревнуєш? Це ж просто дружнє спілкування! Я ж нічого поганого не роблю!
Але я бачила, як вона знітилася, як опустила очі.
– Можливо, але, знаєш, такі повідомлення – це вже особисте. І це не дружня увага.
З того дня смс припинилися. Але я все ще помічала її погляди.
А потім сталося дещо цікаве.
Ірина якось сказала в розмові:
– У мене такий складний період… Я розлучилася, почуваюся самотньою… – і глянула в бік Дениса.
Я зрозуміла, що вона просто намагається привернути до себе увагу, шукає підтримки, але обрала неправильний шлях.
Врешті, через кілька тижнів вона знайшла собі заняття – почала зустрічатися з новим тренером з фітнесу, і її увага до мого чоловіка стихла.
Тепер я замислююсь: як краще діяти в таких ситуаціях? Прямо говорити, уникати, ігнорувати?
Як би ви вчинили на моєму місці?