fbpx

Ця жінка під час служби у храмі осудливо з-під похмурих брів зиркала на прихожан, кидала на все і всіх невдоволений погляд, шикала на дітей, робила зауваження дорослим. А ввечері я зайшла з доньками в кафе. Ганна, моя ранкова знайома з Казані,  слухала шансончик з ноутбука.

Ця жінка під час служби у храмі осудливо з-під похмурих брів зиркала на прихожан, кидала на все і всіх невдоволений погляд, шикала на дітей, робила зауваження дорослим. Мовляв, не знаєте правил, не вмієте себе вести, не так стоїте, не так одягнуті, не так поклони ,б’єте…

Дісталося і мені, бо куртка в мене яскрава зелена була і на коліна я не стала вчасно…

Я не витримала.

– Ви якесь особливе духовне відношення до нашої церкви маєте? Хтось вас наділив правом повчати? – питаю стиха, мирно і спокійно.

– Ні, я прихожанка, але більше за вас знаю. Багато років ходжу до церкви. Все знаю. Саме до вашої – недавно, і мені тут дуже не подобається, але не можу у вашому місті знайти гарну. Сподіваюся, ми тут ненадовго…

Я дуже люблю наш маленький храм, ходжу сюди з дітками, старша відвідує Воскресну школу і їй подобається. Мені стало прикро, захотілося захисти церкву. Кажу жінці:

– Навіщо ж ходите, коли не подобається?.. Бо мені навпаки, подобається, – шепочу. – Донька старша тут недільну школу відвідує…

– Та ви що? Чому ж тут навчать? От там, звідки ми, там справді недільна школа, де дітей дійсно вчать Божим правилами і законам. Моя донька в неї десять років відходила, тепер ми сюди переїхали, а їй тут і спілкуватися ні з ким! Духовної юнацької спільноти я тут не знайшла, лише в Києві, але  не на вожу її туди. А тут, у вашому місті, нічого немає її духовного рівня виховання. Спілкується вона лише з дорослими, з однолітками-подругами їй ні про що розмовляти, не кажу вже про хлопців. Сподіваюся, скоро повернемося до себе!

– А це куди? – цікавлюся тихенько.

– Ми з Казані. Там в нас така церква, така спільнота! Ми автобусом постійно по монастирям, святиням з дітьми їздили, у строгості їх виховували, не те, що тут, як я бачу… До речі, мене Аня звати, а Вас? Куди ти лізеш, хлопчику? Не можеш стояти – вийди взагалі з храму!.. – шарпнула вона 5-річного хлопчину, а я тим часом відійшла від неї на кілька кроків…

Читайте також: ЦЕ В РАЗИ ПРОСТІШЕ І ШВИДШЕ ВІД БУДЬ-ЯКИХ РОГАЛИКІВ! А СМАКОТА ЯКА! ВЗЯЛА РЕЦЕПТ У БАБУСІ-СУСІДКИ, ДІТКИ ТЕПЕР В ЗАХВАТІ!

Увечері того ж дня я з донечками зайшла в наше улюблене затишне кафе випити чаю з тістечками.

Ганна, моя ранкова знайома з Казані з великим духовним досвідом і знаннями церковних правил, сиділа за сусіднім столиком з кавою перед розкритим ноутбуком. На екрані – якесь кольорове відео у ютубі, і на весь маленький зал кафе лунає з її комп’ютера бадьорий такий собі шансон, Кучіна змінює Круг, а Круга – Успенська…

Відчувши, мабуть, мій погляд, жінка обернулася, ковзнула по мені байдужо очима і зробила вигляд, що знати ми одне одного не знаємо…

Але шансон через пару хвилин замовк.

Автор: Альона Мірошниченко.

You cannot copy content of this page