Дуже зла. І втомлена. Писала особисто знайомим італійцям про ситуацію на Азовсталі, просила максимально поширювати інформацію, достукатися до Папи, до усіх у Ватикані та Італії. І отримала відповідь від одного про те, що у всьому винні американці, полк Азов це нацисти і їх не треба рятувати, за нас воює НАТО, і все що вони можуть це молитися, щоб зменшити страждання невинних Українців.
Я знаю, що російська пропаганда вже давно зазомбувала людей не лише в самій росії, а й далеко за межами. І ця робота велася давно, планомірно і не лише через профінансовані проросійські ЗМІ.
Але це безсилля, цей відчай коли ти розумієш, що зло поширилося глибоко і скрізь. Цей заразний російський грибок треба вимивати кислотою з розумів не лише росіян, а цілої міжнародної спільноти.
Коли з мене сміялися друзі, що я не люблю російські мультики про Іллю Муромця та Олексія Поповича, бо там київського князя виставляють у дурному світлі, мені казали що я закомплексована і не розумію жартів. А наші українські діти росли на цих мультиках, де йшлося про велику Русь матушку і жадібного київського князька.
Зневагу, зверхнє ставлення хотіли видати нам за норму.
Коли мені ставили у приклад роботи Сергія Бодрова «Брат»і «Брат 2» як шедевр кінематографа я відповідала, що це шедевр російського шовінізму і антисемітизму.
Коли я говорила, що ледь не у кожному другому російському серіалі є негативний персонаж українець: жінка-нічний метелик, крадій, осел, раб, мене запевняли, що я прискіпуюся.
Перелік і приклади, якщо ви розумієте мою логіку, безкінечний.
Боляче. Може не така я смішна, нерозумна і закомплексована була?
Вибачте, але коли мої однолітки пили, ходили на дискотеку, я дивилася історичні документальні фільми, проводила час зі своїми старенькими бабцями і дідусями за розмовами про минуле, про історію своєї родини, про совєти.
У школі я проводила експедиції по селах, збирала і записувала українські пісні, історії про війну і голодомори. Я була екскурсоводом шкільного музею. Не проблема, пити і танцювати, цікавлячись трохи історією, біда, коли так усе життя і за руський мир.
Зануда я, правда?
У Донецьку, часів Януковича я проводила лекції та тренінги українською мовою, давала інтерв’ю, писала і публікувала статті українською мовою, вела усі зустрічі і засідання ради українською мовою, і переробила за три роки свого очолювання ради при головному управління юстиції усі статутні документи українською мовою.
Це ні до чого, вірно?
Як шкода, що багато кому доводиться вчити історію своєї країни та проходити трансформацію зараз такою ціною.
Як жаль.
Може все ж таки треба почати розбиратися як через мистецтво, літературу, слово діє пропаганда, які механізми використовує москва, як багато діють заражених нею викладачів в університетах закордоном, як довго вкладаються у мізки мільйонів російські наративи, які вже давно пора почати руйнувати.
Вже зараз і, тим паче, після перемоги України, в якій я не сумніваюся, не лише наші політики, а й усі ми громадяни маємо постійно невтомно працювати у напрямку викорінення російської плісняви з усіх сфер.
Коли іноземці вмикають для українців перекладач з російської на їх мову (німецьку, французьку, англійську тощо), не змовчіть, попростіть змінити налаштування і увімкнути переклад з української навіть, якщо ви говорити в житті російською. Бо це про вашу ідентифікацію, ви єдині у ту мить голос і обличчя України.
Коли вам чуйні іноземці, скажуть «Спасибо» , у відповідь хай почують від вас «Будь ласка», а не пожалуйста. Це вганяє їх у ступор. Бо вони свято вірять і я це чула вже регулярно, що «я знаю в Украине все должны! знать русский».
Давайте почати ідентифікувати себе як українці, давайте попри допомогу та підтримку нас усією міжнародною спільнотою не втрачати почуття гідності і не закривати собі рота. Уявіть можна приймати допомогу, і не дозволяти наступати на себе навіть у такий час.
Давайте на невинні фрази (результат російської пропаганди), в які щиро вірять іноземці, не мовчати, а відповідати. зберігаючи, на скільки це можливо, спокій та вдячність і ввічливість, що хтось не правий і нам не приємно, або що це не відповідає дійсності.
Давайте фільтрувати мультики, фільми, літературу усе, що містить російський шовінізм і невизнання права українців на самовизначення.
Давайте думати про маленькі дрібниці, які й раніше комусь здавалися не на часі, так і зараз комусь видаються не надто важливими.
Бо ці маленькі заразні спори російської павутини продовжують ширитися і світом, і серед нас – українців!
Златослава Рудницька, адвокат, м. Київ (https://www.facebook.com/RudnytskaZlatoslava)
Слава Україні і ЗСУ!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел.
