fbpx
життєві історії
У Каті вже давно був інший, десь рік. Якби онуки не були схожі на сина як дві краплі води, я точно засумнівалася б у його батьківстві. Сьогодні зранку я посвятила пасочки й крашанки і зайшла до Богдана в квартиру привітати синочка, і ледве не обімліла

Після розлучення  мого сина Богдана з дружиною, я почала часто до нього навідуватися. Хоч він і дорослий вже, для мене все одно як дитина. Я бачу як йому важко, намагаюся якось підтримати, відволікти від сумних думок.

Вважаю, так повинна робити кожна мама. Адже ми старші, досвідченіші і більше розуміємо в житті, незважаючи на те, що наші діти думають інакше.

Коли Богдан вперше познайомив мене зі своєю майбутньою дружиною, Катею, я відреагувала як типова турботлива мати. З одного боку, була рада за сина, адже він нарешті знайшов собі пару.

Але з іншого, мені було незрозуміло, що за дівчина стоїть переді мною. Симпатична, одразу видно, що любить поговорити, енергійна.

Потім я дізналася, що вона була донькою мого колеги, з яким ми працювали раніше на одному підприємстві. У цьому не було нічого дивного, наше містечко зовсім невелике, всі одне одного хоч трохи й знають.

Ми навіть якось обговорювали це зі сватом, згадували молоді роки і те, що раніше все було інакше. Ну та добре.

Після весілля син із дружиною переїхали жити на орендовану квартиру, благо зарплата сина дозволяла, а Катя залишилася на господарстві, все було добре. Потім сина підвищили, і їхня родина вирішила народити дитину.

Я іноді до них навідувалася. Дізнатися, що та як. У квартирі завжди було прибрано, невістка чудово справлялася зі своїми обов’язками, адже на роботу вона не ходила. Якщо чесно, вона навіть вона навіть іноді давала мені якісь поради.

Не те, щоб я вважала себе поганою господинею, але було приємно виявити, що молодому поколінню є що розповісти.

Потім народився мій другий онук. Турбот у молодих батьків побільшало, почалися у них навіть невеликі суперечки й непорозуміння. Хоча, за словами сина, нічого особливого. Навіть рідним людям буває складно ужитися.

Богдан викладався на роботі, щоб забезпечити сім’ю, і часто пропадав на день чи два. Особливості професії, що вдієш.

А потім, прямо в мить, все покотилося вниз. Виявилось, у Каті вже давно був інший. Близько року. Якби онуки не були схожі на сина як дві краплі води, я точно засумнівалася б у його батьківстві.

Словом, за словами Богдана, рутина та постійна відсутність чоловіка в будинку її втомили і вона познайомилася з якимось пройдисвітом. А далі зрозуміло.

Невістка пішла з дому, забрала дітей. На жодні умовляння не реагувала. Почала жити з тим чоловіком і на контакт зовсім не йшла. Сумна сторінка життя мого сина.

Дякувати Богові, він хоча б не почав заглядати в пляшку. Просто працював з ранку до ночі, навіть схуд на 15 кілограм. Крім того, його в житті нічого більше не цікавило.

Я всіляко намагалася підтримати сина. Але він не те, щоб не слухав. Просто не реагував, казав, що все гаразд і він з усім впорається. Я приходила до нього час від часу, щось готувала, іноді кидала речі у пральну машину.

Після всього цього тільки уявіть моє здивування, коли я сьогодні зайшла зранку з освяченими пасочками й крашанками привітати сина до нього в квартиру і побачила її знову. Катя стояла в халаті, з мокрою головою.

Мені здалося, що вона навіть усміхалася. В той же момент на поріг вийшов Богдані дуже швидко, взявши мене під руку, вивів у під’їзд і далі надвір.

Син швидко протараторив, що нам зараз не треба бачитися, а краще зустрітися завтра ввечері. А поки що він зайнятий. Так я й побрела додому пішки, перебуваючи у справжній прострації від побаченого.

Щойно подзвонив Богдан. Його позиція така: Катя просто оступилася. Тепер вона вдома, як діти. З цього моменту у них все буде як раніше, а на минуле варто заплющити очі.

Так, було важко і неприємно, але він її вибачив і любить і досі. І впевнений, що подібне більше не повториться. Ніколи.

У свою чергу, якщо я буду проти, якщо його відмовлятиму або говорити щось погане про неї, Богдан перестане підтримувати зі мною всяке спілкування. Він вирішив. Бо це його родина та його проблеми. Це, можна сказати, ультиматум.

Ось такі справи. Не знаю, як можна бути таким наївним та довірливим. Люди розлучаються, так буває. Та й неможливо все повернути назад. Так уже не вийде.

Я це точно знаю, не дарма ж виховувала сина сама. Але найбільше мене дивує, як можна було так вчинити з рідною матір’ю.

Я ж підтримувала його весь цей час, переживала. А він мені так відплатив. Хоча це моя дитина, зараз я дуже на нього сердита. Розумію, що має пройти якийсь час, щоби все всередині заспокоїлося.

Але мені від цього не легше. Як поводитися, чим себе зайняти, не знаю. Ця ситуація просто не виходить із голови. Сподіваюся, скоро все зміниться. Ну а поки що залишається терпіти й чекати. Син сказав, що сьогодні увечері ми не побачимося, бо у них свої родинні плани.

Передрук без посилання заборонено. Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page