fbpx

У квартиру я не потрапила – у дверях стояв зовсім інший замок. Я зателефонувала мамі та запитала, чому мене ніхто не попередив: ,,Тепер у тебе є чоловік. Твій дім там, де він. А нам неприємно повертатися додому і бачити, що хтось був за нашої відсутності”

Кажуть, їм так спокійніше. А то мало, що вони роблять, а я можу заявитись у будь-який час. Ось вона, логіка люблячих батьків у всій красі.

З їхнього будинку, я з’їхала ще 2 роки тому, ми з Олегом винаймали спочатку кімнату, потім — квартиру.

Ключ від житла батьків у мене був, мало що могло знадобитися? Речі збирай-не збирай, а все одно, що-небудь та забудеш.

Півроку я постійно їздила за одягом, зарядками, фотоальбомами та документами. Батьків не напружувала: сама чай наллю, чашку помию за собою, зі столу витру.

Слова проти ніхто не говорив. Я могла приїхати і за їхньої відсутності, теж не заборонено було.

Потім, коли майже все моє добро виявилось у мене в руках — на балконі в моїй кімнаті залишалися різні пам’ятні приємності, я все одно заїжджала.

Кішку провідати, або так просто в гості зайти. Я виросла у цих стінах. Приємно було подивитися з вікна, згадати, як ми з подружками гуляли та грали.

Рішення одружитися збіглося з моїм 23-річчям. У той день Олег романтично зробив пропозицію, піднісши замість золотого кільця кільце від банки з рибною консерви.

На весілля збирали самотужки. Вирішили сильно не витрачатися. Деякі гості навіть замість подарунків принесли їжу салати, м’ясо, нарізки.

Мама з татом подарували маленьку суму, хоча ми з Олегом розраховували на більше. Батьки Олега взагалі відбулися від нас звичайним електрочайником, хоча прийшли удвох. Щоправда, наприкінці вечора тато Олега дав йому гроші, наказав не говорити мамі.

Квартира у нас маленька, орендована. Господарі категорично проти отворів у стінах. Тому картину, яку нам подарувала на весілля моя близька подруга, я вирішила повісити у себе в кімнаті, в батьківській оселі. Я знала, де у тата лежать інструменти, купила пару дюбелів, взяла картину та поїхала додому.

У квартиру я не потрапила – у дверях стояв зовсім інший замок. Я зателефонувала мамі та запитала, чому мене ніхто не попередив: ,,Тепер у тебе є чоловік. Твій дім там, де він. А нам неприємно повертатися додому і бачити, що хтось був за нашої відсутності”.

А якщо ми будемо вдома, а ти з Олегом приїдеш? Давай так: ти дзвонитимеш заздалегідь і приходити тільки в нашу присутність? Чи мало чим ми з батьком, що робимо?

Я мало не розплакалася від образи: всі ці два роки мотання по орендованій оселі, я знала, що є місце, де мене завжди приймуть.

Якось, коли нас виселили через наклеп сусідів, а пошуки нової квартири затяглися, ми з Олегом жили в моїй кімнаті. Мама, прийшовши додому з роботи, здивувалася нашій присутності, але нічого не сказала.

А якщо зараз так станеться? І куди ми? Дзвонити та проситися до рідного дому? У будинок, де я виросла? У мене є всі моральні права з’являтися у рідних стінах!

Я образилася. Кинула свій ключ від старого замка на килимок перед порогом і пішла.

Таке почуття, ніби мене викинули як непотрібну річ. Відрізаний шмат, як сказала мама Олега. Вона мала нахабство мені висловити, що батьки мають рацію: не справа це, без господарів припиратися. Але я там також господиня! Я там виросла!

— А свідчення про право власності маєш? Документ, що підтверджує участь у приватизації? Даруюча від когось? — спитала вона.

Читайте також: Після появи дитини все змінилося. Вони перестали разом ходити кудись. Він не хоче. Вони навіть рідко гуляють усією родиною. А коли гуляють у парку, він іде з молодшим сином в іншу сторону дороги, а її залишає з дочкою на майданчику. Він вважає це нормою

Звідки? Приватизували квартиру за чотири роки до народження. А просити у мами чи тата дарчу я навіть не думала.

— Ну і правильно тоді: нема чого робити в чужому домі. Хочеш прийти в гості — зателефонуй, домовись. Не треба робити трагедії.

Я навіть розмовляти з мамою не хочу, слухавку не беру, коли вона дзвонить. Подумаєш, я заміж вийшла.

Я що, від цього перестала бути їхньою дочкою? Та що вони взагалі можуть робити? Прийшли з роботи, поїли та спати. Що таке, якщо я складу їм компанію? Раніше ж становила і нічого.

Таке почуття, ніби вони не могли дочекатися, коли ми з Олегом одружимося, щоб викреслити мене зі свого життя. Змінити замки дуже підло з їхнього боку

Фото ілюстративне з вільних джерел.

You cannot copy content of this page