У мене подруга – німкеня з українським корінням. Зараз Амелі волонтер, приганяє в Україну автівки для фронту, гуманітарну допомогу мирним.
Зупиняєсь у мене вдома, в Броварах. Як же вона дивувалася перші рази! У неї просто очі скакали на лоба від наших звичок!
У нас багато друзів, багато хто хотів познайомитися з Амелі чи просто приходили до нас у справах або на посиденьки. Так ось мою німецьку гостю неймовірно дивував прихід у гості без запрошення.
Адже для українця немає причин не зайти у гості. Наші люди завжди з радістю візьмуть із собою щось смачне і зайдуть до друга чи родича. І для цього не потрібно якогось особливого приводу. Достатньо простого бажання спілкування. Іноді родичі чи знайомі можуть прийти й без запрошення. А це для іноземців звучить дико.
Якщо для європейців їхні будинки – непробивна фортеця, то у нашому розумінні це не відіграє такої значної ролі.
Наше взуття залишається у передпокої – для Амелі це дивина.
Її дуже здивувало прохання зняти взуття. Ще більше здивувало прохання після цього одягнути капці. Зняти взуття, щоб одразу надіти інше? Навіщо?
Справа в тому, що вулиці в Україні не такі чисті, як у них на Заході. У нас вистачає і пилу, і бруду, а ми ж часто ходимо пішки. Чого не сказати про європейців, які часто переміщаються вулицями тільки на машинах, і де вулиці набагато чистіші та доглянутіші.
Амелі вразило, що українці не любите ходити лікарнями. Нехай лікування у поліклініках і безкоштовне, будь-який українець віддасть перевагу посидіти вдома та скористатися старими перевіреними методами.
Ну там погріти ніс вареним яйцем, подихати над гарячою картоплею та напитися чаю з лимоном – ось чудовий метод лікування. І жодних черг у похмурих стінах установи.
Напевно, знайдеться багато представників Заходу, які вважають такий підхід невірним, моя Амелі – якраз з таких. Адже вони виплачують страховку, щоб не доводилося віддавати нечувані суми за обстеження чи елементарний догляд.
Ще її дивує наш матріархат в родинах. Адже як не крути, головність у більшості українських сімей беруть на себе жінки. Тільки мама знає де що лежить. Жінка заздалегідь планує сімейний бюджет і бере на себе відповідальність за решту членів сім’ї. До того ж, ми, як правило, ходимо на роботу, купуємо продукти і готуємо. На плечах українки загальний добробут. Тому українській мамі не можна суперечити. Ви ж згідні?
А ще Амелі дивується марнотратству українців. Кількість дорогих машин на дорогах її дуже дивує, наша одвічна гонка за наймоднішими речами, такими як айфон, наприклад. При цьому у нас часто людина, яка придбала щось дороге, не може собі цього дозволити. Тож бере кредит.
Для українця дуже важливо виглядати заможнішим, ніж він є насправді. Про себе європеєць навряд чи таке скаже.
І ще однин момент. Я особисто маю три вищі освіти. Для українців освіта має величезне значення. На відміну від європейців, які прагнуть якнайшвидше піти працювати після школи, українець виділить не один рік для набуття знань та диплома, та ще й бажано червоного. У мене два таких. Багато українців не зупиняються на одній освіті. Будь-коли ми можемо надумати знову вступити до університету і продовжити вдосконалюватися вже в іншій галузі.
Ну якось так. Амелі дуже дивується, але продовжує їздити в Ккраїну і допомагати нам, за що я їй безмежно вдячна.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.