У нас з чоловіком велика трикімнатна квартира в центрі Чернівців, тому ми так зраділи, коли з Бучі до нас переїхали син з невісткою й онучкою. Сина я народила у 36 років, ми вже літні, допомога нам дуже потрібна.
Та й в оселі все ожило завдяки тупотінню ніжок маленької Лілічки.
Але раділи ми недовго, тепер не знаю, як відмовити синочка від безглуздої затії невістки.
Справа в тому, що жили вони в Бучі в орендованій квартирі, і тепер невістка Віка переконує сина купити однокімнатну квартиру в чернівцях А я прошу їх цього не робити. Це ж такі великі витрати, та ще й із величезними відсотками! Навіщо в це вплутуватися?
Місця ж у нас всім вистачає! тай часи такі, що тільки у кредити влипати. Але Роман наш у неї як ягнятко, він слова їй не може проти сказати.
Ми з чоловіком, як я сказала, уже у роках, допомога потрібна. Квартира велика, а потім все одно сину залишиться. То хай діти з нами живуть! Адже після нас все й і так їм дістанеться. Навіщо влазити в борги і роками годувати банк? Та й заради чого? Заради місця у шпаківні?
У нас і дачка є в передмісті, там і сад, і город, і газ до будиночку підведено. Криниця прямо у дворі стоїть. Чисте повітря, машини туди-сюди не їздять. Тихо і спокійно. Навіть ліс поряд є. Але за дачкою теж догляд потрібен, от вони б і взялися за неї з весни.
Сина відмовляю, але Роман ніяк на невістку не може вплинути. Він людина м’яка і податлива, весь в батька. А ось Віка – дівчина з характером. Росла без батьків, виховувалась у дитячому будинку, її в чомусь переконати просто неможливо. Каже, що хоче бути самостійною і ні від кого не залежати.
Якби в неї були батьки, я б з ними поговорила, попросила б їх вплинути. Але переконати її крім мене, схоже, нема кому. І вона просто не хоче розуміти, що кредит доведеться виплачувати роками, відмовляючи собі у зайвому шматку хліба. Просто безглуздо!
Самостійність – це добре, я не сперечаюся. Але хіба в сім’ї люди не повинні допомагати один одному? Ще й такі часи, як зараз.
Мене завжди виховували так, що в сім’ї всі мають підтримувати одне одного. То чому вона відмовляється приймати наші традиції та наші цінності, якщо наважилася стати частиною нашої родини? Хіба це правильно?
Ми з чоловіком наполягаємо на своєму, але вирішувати, звісно, дітям. Нехай самі будують своє життя, нехай роблять так, як їм зручніше та краще.
Але я переживаю, що вони через недосвідченість зараз нароблять помилок, а потім шкодуватимуть і розхльобуватимуть більшу частину житття. Але як їм допомогти, навіть не знаю.
Можливо, хтось щось слушне порадить, буду вдячна.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.