Мене звуть Дмитро, зараз мені 24 роки. Закінчив школу і університет, працюю в юридичній фірмі. У мене є мама, звуть її Віра Андріївна.
У вихідний день ми з мамою збиралися обідати, вона наливала мені свій фірмовий борщ, коли пролунав дзвінок у двері – оскільки мама була зайнята, то я пішов і відкрив.
На порозі нашого будинку стояла моя двоюрідна сестра Зіна, вона почала з порога називати мене синочком, а я кліпав очима і нічого не міг зрозуміти.
Моя справжня мама намагалася її виставити, але це виявилося не так легко. Зіна не хотіла йти, і все твердила, що це вона мене народила, і що вона є моєю мамою, а не тітка Віра, як та її називала.
І тут мама розплакалася і розповіла мені мою історію появи на світ.
Виявляється, Зіна з підліткового віку поводилася. будемо говорити, недобре, в 13 років почала зустрічатися з хлопцями, потім виявилося, що вона при надії.
Оскільки жили вони в селі, то, щоб ніхто не здогадався, що вона принесла в пелені, відправили її до Віри у райцентр.
Зіна народила, але забирати і виховувати дитину не входило в плани молодої матусі, їй хотілося зустрічатися з хлопчиками, а дитина їй і даром не потрібна була.
І тоді моя мама, яка дала мені все в цьому житті, забрала мене і виховала. Зіна дала слово, що ніколи не розкриє мені правду, а тут, бачте, у неї прокинулися материнські почуття.
Після почутого від моєї матусі я підійшов до своєї біологічної матері, взяв її за комір і виставив за двері, сказав, що якщо вона ще раз відкриє свій рот з цього приводу – то опиниться дуже далеко.
Та не очікувала такого повороту і почала кричати, що я зобов’язаний тепер її утримувати, адже це вона дала мені життя.
Моя справжня мама Віра сиділа і плакала, просила вибачення, що не розказала про це раніше, просто вона дуже мене любила і не хотіла робити мені, рідній людині, боляче.
Я підійшов до неї і сказав:
«Для мене ти справжня мама була, є і будеш! Я дуже тобі вдячний за те, що ти мене забрала, виховала, ночей не спала, коли я хворів, переживала разом зі мною мої злети і падіння. Матусю моя рідна, я тебе дуже любив і люблю».
А Зіна добре влаштувалася! Значить, коли треба було зі мною возитися, пелюшки міняти, соплі витирати, чи не спати, коли я хворів, то її не було, а тепер вона хоче, щоб я все кинув і пішов з нею, та ще й в суд хоче подати на мене на аліменти!
Ну, що ж нехай спробує, засудж сам, не пожалію. Вона ж не пожаліла жінку, яка виховала її сина, і у мене немає до неї ніякого жалю, одне презирство. Ніколи я її на назву мамою, мама у мене одна.
Не дарма в народі є приказка: посієш вітер – а пожнеш бурю…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
