Іван не сподівався, що мама прийде до нас з тим подарунком, тому і підготовленого виправдання він не мав.
Мені було тридцять років, коли я зустріла Івана. Я заміжня ніколи не була. В мене своя квартира і невеличкий бізнес, правда, коли почалась корона, прийшлося все продати, щоб не влізти в борги.
Та руки я не склала, а почала розвивати онлайн магазин, який до сьогодні мене тримає на плаву.
Іван же мав до мене сім’ю. Від першого шлюбу в нього залишилася дочка. На даний час Оленці 9 років.
З дочкою я ніколи не забороняла зустрічатися, хоча іноді ці зустрічі діяли мені на нерви.
Іван багато працює, тому коли приходить той вихідний, я хочу, щоб він проводив час зі мною і нашою дочкою, якій три рочки. Але мовчу, щоб потім не робив винною мене.
Свекруха моя також бере велику участь у вихованні Оленки. По можливості на всі свята вони зустрічаються. Ніна Валеріївна навіть одного разу їздила з онучкою за кордон на відпочинок, в той час як біля мене завжди ниє, що не має грошей.
До нашої Златки вона може прийти навіть з пустими руками.
– До пенсії ще тиждень, а в моєму гаманці вітер свище, – любить казати вона в своє виправдання.
– Головне ж не подарунки, а увага. Хіба ж ні, Златунечко?
Мені від свекрухи нічого не потрібно. Але різниця, яку вона робить між дітьми, ще й підбиває мого чоловіка, мене виводить з себе.
Іван платить аліменти, також часто купляє Оленці щось з одягу.
Перед першим вересням я знайшла в штанах чек з канцелярським приладдям майже на чотири тисячі гривень.
І я б мовчала, якби не ця прикра ситуація, яка трапилася недавно.
29 серпня день народження був у нашої дочки.
Я хотіла відсвяткувати в дитячій кімнаті, щоб замовити аніматорів, накрити гарний стіл, в кінці красивий тортик зі свічечками. В нас небагато друзів та родичів. Але Іван сказав, що зараз такі забави ніхто не робить, що шкода грошей.
Я пішла йому на зустріч, бо знала, що в Івана деякі проблеми на роботі, і грошей лишніх не було.
І все б нічого, якби 17 вересня не був день народження і в Оленки.
Чоловік метушився весь тиждень. То свекруха йому телефонувала, то він їй.
На моє запитання, що він подарує дочці, Іван відповів, що він з мамою скинувся на невеличкий самокат, бо Оленка його замовила.
Ну, думаю, самокат, так самокат.
Я тему закрила, але вона переді мною вирішила сама відкритися.
В неділю чоловік бігав по квартирі. Шукав свої нові шкарпетки, потім перепрасовував сорочку після мене, пастував мешти.
Час від часу йому приходили повідомлення, але він не мав часу на них реагувати.
Коли в двері задзвонили, Іван аж підскочив.
В дверях стояла моя свекруха і тримала величезну коробку.
– Я вже до ресторану не дотерплю, тому вирішила піднятися і до вашої вбиральні сходити. Ви ж не проти?
– Звісно, не проти, – відповіла я свекрусі, а коли за тою зачинилися двері, я стала розглядати, що ж там в тій загадковій коробці.
Довго гадати не прийшлося. Це був електросамокат. Я сфотографувала собі на телефон марку і пробила його ціну – 38 тисяч.
Я не знаю, скільки зі своєї пенсії вділила свекруха, але розумію, що більшу частину заплатив – тато.
Я не зчиняла бурі, бо не хотіла псувати настрій перед святом, хоча дуже вже мені кортіло.
Та не встигла я ще цю інформацію переварити, як через два дні Івану на телефон прийшло повідомлення від колишньої.
“В ресторані ми потратили майже 20 тисяч. З тебе десятка!”
То день народження Златки ми не святкували, бо грошей немає, а ось для Оленки в нього знайшлось і на дорогущий електросамокат і на ресторан.
Іван каже не пхатися, що це його дитина.
А Златка тоді що, не його?
Як на це реагувати? Чи я щось не розумію і така вже моя доля, бо за розлученого і з дитиною заміж вийшла?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!