В містечко наше на сході України частенько прилітало, тому я з дитиною переїхала до Чернівців. Як тільки я свекруху не просила їхати зі мною – не погодилася. – Тут мій дім, моя земля! – Але недавно Марія Степанівна мені зателефонувала з претензією. – Ти мене тут лишила! В нас зараз спокійно. Всі картоплю копають, а мені нема кому помогти. Бери сина і повертайся. Чого там стільки сидиш?
Звісно, не свекруха в мене, а радість…
Живемо ми в невеличкому містечку на Сході України, але попри його статус, більша частина людей має величенькі городи.
До історії це не має великого стосунку, єдине, що свого майбутнього чоловіка я зустріла на полі. Тоді він приїхав і допомагав кіньми виорати поле.
Так і почалося наше спілкування, яке плавно переросло в закоханість.
Коли я зустрічалася з Андрієм, то Марія Степанівна була, ну просто якесь золото. А ось вже потім, коли я вийшла заміж, то стала свекруха по-трохи мінятися.
Спочатку їй було то не так і то не сяк. А згодом я хорошою стала тільки тоді, коли робила все, як хоче Марія Степанівна.
А коли синок, Богданчик народився, то свекруха все лізла зі своїми порадами. Хоч вона мала більше досвіду, але і без неї я можу попіклуватися про свою дитину.
Вічні непрохані поради тривали постійно.
Легше стало, коли малий пішов в садок, а я на роботу. Ой скільки ж спокою було поки я була на роботі.
А як тільки приходили додому, то свекруха все повчала, як треба сина годувати, одягати і взагалі – виховувати. Андрій спочатку був на моєму боці, відстоював наші правила в сім’ї, але потім здавався.
Найважче стало, коли почалося вторгнення. Тоді чоловіка мобілізували. І попри те, що ми жили в містечку, все одно там стало доволі небезпечно, адже це було доволі близько до лінії зіткнення.
Тоді я вирішила переїхати в Чернівці. По-перше там було безпечніше, а по-друге там жила моя родичка.
Як я не просила, як не вмовляла, але свекруху не вийшло забрати. Вона вирішила, що жоден загарбник не вижене її з дому. Я ж змирилася з її рішенням, все-таки вона доросла людина, але все одно не залишилася в містечку.
Коли ж ми переїхали все було добре і дитині спокійніше, і мені без свекрухи легше.
Я часто дзвонила і до чоловіка, і до його мами.
Намагалася їх підтримувати.
Але останній випадок просто прибрав мене з колії.
Неочікувано дзвонить моя свекруха, і кличе копати картоплю. Хоч на даний момент наше містечко доволі спокійне, але це все одно східний регіон, тому іноді прилітає.
Свекруха почала мене звинувачувати в тому, що я її лишила, в тому, що я погана невістка і непутяща мати, і ще в багато чому.
Чесно, не розумію, за що це мені.
Все-таки це був свідомий вибір свекрухи залишитися в містечку.
Ось і що мені робити? Поки слухалася, поки їхала, то хороша була, а вже якщо, щось не так, то готові з болотом змішати.
Що мені робити в цій ситуації?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!