В нас на господарці пару курок, кіт і пес, але, щоб город не пустував, свекруха насадила стільки, що можна руки лишити. І їй байдуже, що наробляємося ми, а продукцію по осені вона роздає сусідам.
В п’ятницю свекруха з самого ранку “розгони” наробила. “До роботи тобі ще сорок хвилин, ходи картоплю в погріб поносимо”. То я не маю права навіть рум’янець на щічки нанести і губки підмалювати. Як “оферма” маю на роботу їхати.
Зі своїм Орестом ми одружені вже майже рік, і цей рік я живу у нього з його мамою. Перші пів року наче все нормально було, я б навіть сказала, що особливого негативу я від неї не бачила.
Та вже наступні пів року, мені годі з нею дійти до якоїсь спільної згоди.
Спочатку жалілась, що я мало готую їсти, тоді я взяла на себе майже всю готовку. Вона лише готувала коли мала гарний настрій, або ж коли реально бачила, що я не встигаю.
Та хочу звернути вашу увагу, що живемо ми в селі, поблизу міста.
До міста нам десять хвилин маршруткою. Так моя свекруха вже на тих роботах на полі помішана стала.
Кожного вечора я втомлена приходжу з роботи і гайда їй допомагати на городі. А зараз осінь, то всі урожаї потрібно позбирати. То вчора ми до темна працювали.
Понасаджувала тих кабачків, гарбузів. І питається: навіщо так багато?
В нас на господарці пару курей, кіт і собака. А вона буде людям роздавати, а це потрібно для того, щоб город не пустував.
Наробились ми, словами не передати. Надвигалась я тих тачок з кабачками, руки цілу ніч німіли. Заледве зранку прокинулась.
Працюю я в банку, тому кожен ранок після приготування сніданку, мені потрібно, ще з пів годинки, щоб привести себе до ладу. Зробити охайну зачіску, легкий макіяж.
А моя свекруха з самого ранку вже розгони почала. Я її кличу снідати, а вона мені: “Маєш ще сорок хвилин, ходи і допоможи картоплю в пивницю повозити”.
Моєму Оресту файно, він година восьма з хати шмиг, а я виїжджаю без двадцяти десята. Тому постійно маю такі стресові ранки. Тільки вартує мені свекрусі відмовити, як тут починається ціла сценка з драм театру.
– Що з молодь пішла, ніц не шанує своїх батьків. Чекайте, підуть у вас діти, будете на моєму місці і будете знати, що значить не поважати і не допомагати старшим. Та я для вас стараюсь, а ви такі не вдячні.
І ще багато таких слів, які навіть повторювати соромно. Жаліюсь своєму чоловіку, а він говорить – терпи.
Та в мене вже сил немає. Я постійно на роботу їду з поганим настроєм. Серце моє колотиться, що годі заспокоїтись, а ввечері можу приїхати, а свекруха тала ласкава, що в мене просто подив.
Я працюю з людьми і грошима. І неодноразово їй про це наголошую. Та вона чи не розуміє, чи їй байдуже. Ці постійні перепади її настрою, мене скоро до депресії доведуть.
Маю я на думці з’їхати від неї, орендувати квартиру і жити окремо. Та чоловік проти, адже не хоче її залишати саму, говорить, що я себе накручую.
Як мені бути я вже не знаю? Але життя стає нестерпним. І кожен ранок я здригаюсь, що ще там мені свекруха придумала за роботу, перед сніданком?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
