В суботу в моєї невістки був день народження.
Я зранку її привітала по телефону. Ми не дуже добре з Оленою спілкуємося, але не скажу, що ми і вороги.
Я стараюся сильно в їх життя не лізти, але навіть так мене вважають, злою свекрухою.
І ось вже вкінці розмови Олена каже, можете ввечері до нас на тортик зайти.
Я знала, що вони нічого не святкують, та й дата не кругла. Але, думаю, раз запросили, то чого б не прийти, а заодно і з онуками побачуся.
З пустими руками я не прийшла. Купила набір рушників і велику банку шампуню. Це завжди в домі пригодиться.
Олена зустріла мене трохи спантеличено, мабуть, все ж це запрошення було “символічним”. Але вже що є то є. Мене запросили за стіл, але якщо чесно, то їсти для мене не було що.
Ніякої нормальної страви не було, хоча стіл гнувся від наїдків.
Там були мідії декількох видів, креветки відварені, суші і велика дерев’яна дошка сирів пліснявих і не тільки.
Я з цього всього нічого не їм. Добре, син хоч дітям замовив піцу, то я з ними два кусочка з’їла. Ну і через дві годинки Олена подала торт з чаєм.
Я вважаю, раз ти вже мене запрошуєш, то приготуй хоча б картоплю з відбивними чи котлетами. і якесь олів’є.
Мені пригадалася одразу ж казка: “Лисиця та журавель”.
Тільки, коли вони до мене в гості прийдуть, я їх нормальною їжею пригощати буду.
А ви їсте таку “дивну” їжу, чи все ж готуєте щось домашнє?
За проханням автора імені змінено.
Наталя У
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя
- Я повернулася в квартиру за светром, бо похолодало і застала сина з друзями, як вони моє ліжко намагалися в маленьку кімнату перенести. – “Мамо, ви ж маєте нас зрозуміти. В нас скоро малюк буде”. Невістка ж в той час мовчки сиділа в куточку і мої документи перебирала. З вересками вони з моєї квартири вилетіли. І сваха дзвонила, і сват. Казали, що я не мама, бо їх дочку, ще й при надії, з хати виперла. Як хочуть, то нехай собі це щастя забирають
- Я в свою хату в селі аж три родини переселенців пустила позаминулої весни, а сама в Німеччину до сестри подалася. А це повернулася тиждень тому і просто випала в осад від того, що побачила! Я така вражена, вам не передати! Тепер просто не знаю, як ту хату між ними поділити
- У нас з чоловіком четверо дітей, тому після вторгнення і втрати роботи, Микола прийняв рішення їхати на заробітки в Польщу, оскільки дітей потрібно годувати. Іншого виходу ми не бачили. Я відчувала, що наше спільне життя котиться в яму, та його виїзд остаточно розставив все по місцях. Тепер думаю, чи варто зберігати наш з Миколою шлюб? Старші вже не такі й малі, а з тими двома, я якось собі раду й сама дам