Вчора ми в гаражі порядок наводили. Все разом, Роман свої гвоздики сортує, а я підмітаю і гарно розкладаю. Аж тут мого чоловіка не стало, і як ви думаєте, де він полетів?

А він в місцевий заклад на пінне чкурнув, а мені так впевнено каже: “А що тут такого? Що, вже й цього не можна?” І в нас знову розпочалась “буря”, в якій чоловік постійно звинувачує мене, адже я створюю проблему на рівному місці і хочу зробити з нього того, ким він насправді не є

Чи можу я вважати що це перші дзвіночки, на які слід мені звертати увагу, чи це я себе накручую, про що мені постійно говорить чоловік.

З Романом ми вже дев’ять років, як одружені. Живемо ми в маленькому містечку Городок. Оскільки містечко в нас маленьке, всі навколо один одного знають.

Виховуємо ми з Романом двох донечок, які у нас вже школярки. Спочатку ми жили, наче все добре було. Чоловік працював на будові, а я продавцем у магазині взуття.

Жили ми скромно, але в достатку. Чоловік часто нас з дівчатами возив на море.

Кілька разів були в Карпатах, і в будинку нашому завжди панувала злагода і любов.

Та відколи мій Роман змінив роботу, пішов працювати слюсарем на завод до кума, а все через те, що там і зарплата така сама, а роботи менше, все змінилося.

Я спочатку не була проти, та вже через місяць часу, помітила, що мій Роман приходить “під шафе” з роботи. На мої зауваження він “бурчить” що я все вигадую і сама створюю проблему де її немає.

Я зателефонувала батькам чоловіка і попросила їх на сина вплинути. І ви знаєте, на скільки мого Романа вистарчило після їх дзвінка? На два дня, а потім наче і не придерешся, але запашок то є.

А вчора ми в гаражі порядок наводили, все разом, Роман свої гвоздики сортує, а я підмітаю і гарно розкладаю. Аж тут мого чоловіка не стало, і як ви думаєте, де він полетів?

А він в місцевий заклад на пінне чкурнув, а мені так впевнено каже: “А що тут такого? Що, вже й цього не можна?”

І в нас знову розпочалась “буря”, в якій чоловік постійно звинувачує мене, адже я створюю проблему на рівному місці і хочу зробити з нього того, ким він насправді не є.

А як на вашу думку, така поведінка чоловіка нормальна? Ну кожен день, хоч і в невеликій кількості, але він вживає.

Читайте також: Моя подруга вже геть мені на голову сіла. Майже кожного дня Надя приходить, щоб смачно поїсти, та ще й промовляє, що собі ліньки готувати, а у вас так все смачно. А буває й таке, що додому просить, для сина. То вже взагалі, я вважаю, наглість. А всьому виною мій характер –  припрошувати до столу. І все б нічого, якби я не зауважила дивну річ. Як тільки в мене є якась робота на городі, її як вітром здуває. Навіть повз мої ворота не проходить

Чи я справді, як каже Роман – перебільшую?

Хтось мав схожу ситуацію? Дайте пораду, бо вже не знаю, як і що йому маю говорити…

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!