fbpx
Україна
Вчора підійшла жінка із Маріуполя. Вона розповідала історію, дуже схожу на десятки інших: кілька тижнів бомбардувань, проблеми з водою та їжею. Наливаючи їй чай, я оптимістично сказала, що все буде добре. На що вона відповіла: та ні

Під час війни гостріше відчуваєш недоречність, неспроможність слів. На війні мова – досі моя ти єдиная зброя – постійно просідає. Мені бракує слів, я їх гублю, вони розлітаються.

У дитинстві я намагалася плести з бісеру, не дуже успішно. Щоразу це дрібне дірчасте скло падало, стрибало підлогою, губилося. Потім я наступала на нього босими ногами. Щось таке в мене за відчуттями зараз.

Вчора підійшла жінка із Маріуполя. Вона розповідала історію, дуже схожу на десятки інших: кілька тижнів бомбардувань, проблеми з водою та їжею. Наливаючи їй чай, я оптимістично сказала, що все буде добре. На що вона відповіла: та ні, 90% Маріуполя зрівняно із землею, не буде добре, принаймні не для Маріуполя. І навряд є слова, які її втішили б зараз.

Із гуманітаркою приїхали мадленки, на них так і написано – “Madeleine”. Запаковані акуратно в окремі пакетики, аби кожному була своя, особиста мадленка. Ми їх даємо дітям, і для мене це символічний акт.

Кожен несе у майбутнє шматочок свого Комбре – так вибудовується тяглість спільної пам’яті. Так ми бережемо внутрішні міста, а їх жодному окупанту не зруйнувати.

Автор – Богдана Романцова, літературознавиця, редактор видавничих проектів в Видавництво “Темпора”, волонтерка “Червоного хреста” (https://www.facebook.com/bogdana.romantsova)

Слава Україні і ЗСУ!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джелел, Ibilingua.com.