Вчора у черзі я помітила дуже красиву усміхнену жінку років 40. Я запропонувала їй та її синам бутерброди, поки вони чекають на гарячий обід. Пані відмовилася і запитала, чи не холодно мені працювати. Справді, було трохи холодніше, ніж позавчора, а я стояла без пальта.
Я поцікавилася, звідки вони приїхали. Виявилося, що з Харкова, район Горизонт. Два тижні сиділи без води, газу, світла у підвалі. Потім перебралися поруч, де було бодай світло. З гуманітаркою у місті величезні проблеми: на тому тижні вона простояла майже чотири години, але отримала лише дві півлітрові пляшечки води. Жодних продуктів. А у наступній черзі не отримала взагалі нічого.
“У нас закінчилися крупи, ну, і стало очевидно, що час їхати”.
Ви розумієте? Вони просиділи чотири тижні у холодних підвалах, під обстрілами, майже без їжі і води. І, попри весь травматичний досвід, ця прекрасна харків’янка переживала, чи не холодно волонтерці, яка наливає їй чай і пропонує бутерброд із сиром.
Це. Це нас відрізняє. Цього їм ніколи не зрозуміти.
Автор – Богдана Романцова, літературознавиця, редактор видавничих проектів в Видавництво “Темпора”, волонтерка “Червоного хреста” (https://www.facebook.com/bogdana.romantsova)
Бережи нас всіх, Боже! Слава Україні і ЗСУ!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джелел.
