Від весілля Марина відмовилась, лиш сказала, що зятя в будинок приведе. Вже за тиждень Тарас господарював на моїм обійсті. – Бабо, ми сім’я молода. Маєте розуміти, ви нам в будинку заважаєте. Тому пропоную переїхати жити в літню кухню, – сказала внучка. Я не перечила. Так, значить так. Правнуки часто до мене забігали, особливо, коли в мами поганий настрій. А сама Марина навіть води не подала, коли я злягла.
Неля не зводила з онуки очей. І це не даремно. Вона хотіла виховати дівчинку і вберегти від тих вчинків, у які вляпалася її мати.
Люся, дочка її, одразу рвонула до міста, як тільки закінчила школу. Вона рідко була дома, але завжди хвалилася своєю популярністю серед чоловіків. Заміж виходити не поспішала, все перебирала нареченими. А одного разу приїхала та вручила мамі внучку. Маленьку грудочку. Сама ж повернулася до міста, щоб далі влаштовувати особисте життя.
Нелі жилося нелегко, адже вона ще й на фермі працювала. Чоловік пішов з життя, а інших помічників не було. Як би вона не просила повернутися доньку додому, та не хотіла слухати. А одного дня Люсі не стало…
Бабуся внучці спуску не давала. Примушувала і вчитися добре, і по дому допомагати. Хто б їй не казав, що вона робить все неправильно, Неля відповіла:
– Дочку недолугу виховала, може, хоч онуку розуму навчу.
Марина росла замкненою і озлобленою дитиною. Інших дітей вона не дуже любила, а все тому, що вони мали батьків.
Після школи Марина поїхала до міста на кухаря навчатись. Неля її контролювала — робила все, щоб онука була перед очима. Коли вона дізналася, що Марина зібралася заміж за місцевого тракториста Тараса, здивувалася. Він був відлюдником, жив на околиці села і майже ні з ким не спілкувався.
– Дивися, мила моя, щоб ти не пошкодувала про своє рішення, — примовляла Неля.
– Бабо, мені вирішувати, з ким жити. Тарас до нас переїде.
Ніякого весілля Марина не хотіла. Тарас перетягнув свої скромні пожитки та почав облаштовуватися на новому місці. Неля намагалася поради роздавати та командувати, а онука злилася. Так Марина й вижила бабусю на літню кухню. Вони майже не спілкувалися, а Тарас відчував себе винним, адже знав, що через нього все це.
Неля сподівалася, що Марина зміниться після появи діток. На жаль. Та вигукувала на доньок, а зять заступався. Лили сльози діти, а з ними й бабуся. До правнуків старенька ставилася не так, як до Марини. Вона грала з ними, не була суворою і вимогливою. Вона купувала їм цукерки і ховала в кишені, адже їхня мамка лаялася.
З роками Неля зрозуміла, що онука не хоче її бачити у хаті. Вже й на літній кухні стара їй заважала і не давала господарювати. Як злягла вона, так Марина навіть склянку води не хотіла принести. Лише Тарас доглядав Нелю, годував її і підбадьорював.
Незважаючи на таке ставлення Марини, Неля знаходила втіху у правнуках. Ті теж стареньку любили і вічно бігли до неї, коли мама була без настрою. Бабуся молилася щодня і благала Господа, щоб подобріло серце онучки. А навесні її не стало. Плакали всі, крім Марини.
– Чего сльози ллєш? На одну проблему стало менше, — твердила чоловіку Марина.
– А яка інша проблема? – Запитав Тарас.
– Ти й діти твої. Добрі такі.
– Ніколи ти нікого не любила і не полюбиш.
Якось дочки з Мариною поверталися з магазину велосипедами, а сусід Микита вилетів із двору на своїй волзі. От і зіткнулися. Молодша донька знепритомніла, а старша лише коліно поцарапала.
Тарас кинувся до лікарні і не відходив від Маринки, адже її стан був не дуже хорошим. А погляд Марини був порожній.
А Марині снилася прабабуся. Вона годувала її улюбленим печивом, а потім погладила по голові, і дівчина розплющила очі. Все було, як насправді. Лікарі не могли повірити, що жінка в такому стані прийшла до тями.
Неля і на тому світі про правнучки не забувала.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
