Військовому керівництву я вірю значно більше, аніж іншим державним інституціям. Тому відхід з Лисичанська, а перед тим з Северодонецька, для мене це про можливість зберегтися нашим.
Ми воюємо проти другої армії світу. Як би ми не вистібували їх у своїх мемах, на нас напав достатньо сильний і підготовлений монстр. Мужність наших воїнів, тяжкі бої, де наші виходять переможцями, викликають захоплення. Вороги мають перевагу в живій силі і в техніці. Те, що опір триває вже 5-й місяць, це диво і сила наших.
У кожного із нас, хто не медик, не воїн, не партизан, є один шлях – допомога і підтримка ЗСУ. Все. Без варіантів.
Я справді вірю, що ми вийдемо переможцями із цієї війни. Так, великі втрати, розруха, знищення цивільного населення – вони не зупиняються ні перед чим, це факт.
Я дуже сподіваюсь, що світ зрозуміє набагато раніше, що перемовини і підштовхування до них – це всього навсього втрата часу. Бо перемовини ця країна захоче лише для того, щоб зібратися з силами, перепочити, накопичити запаси і знову вдарити по Україні.
Світ занадто пізно почав жаліти про марність перемовин з гітлером у 1939 році. Але, як відомо, історія вчить, що вона нічому не вчить.
Ніякі формати не зупинять головне зло 21 століття. Лише сила. Лише тотальне винищення на нашій території воюючої сторони.
Мова зараз іде не лише про Україну, а про те, що варто рятувати світ. Але всі розмірковують, як би заспокоїти їх. Що б таке придумати, щоб втихомирити. Що б пообіцяти, щоб воно заспокоїлось.
А нічого. З жодної окупованої території вони не пішли. То чому у нас у нас вони мають розвернутися і покинути Донбас, Херсон, Маріуполь, Мелітополь, Бердянськ і так далі?
Лише сила. Немає інших варіантів. Я знаю, що світові лідери, які зараз намагаються знайти шляхи заспокоєння «містера путіна», потім пожаліють про це тисячу разів. Як жаліли раніше інші лідери з приводу своїх стосунків з гітлером.
І ще про одне. Я уважно дивлюсь всі відео від пропагандистів росії. В тому числі і про жителів територій, які тимчасово окуповують. Про те, як ті жителі радо зустрічають окупантів.
Ну, ви ж не думаєте, що це все з’явилось лише 5 місяців тому? Подібні люди є в кожному українському місті, не сумнівайтеся. Навіть патріотична Галичина – не виключення. Хоч і не в таких масштабах.
Ті, хто виходять назустріч з умовними «хлібом-сіллю», існують. І вони справді чекали «русский мир». Зараз, правда, вони його наїдяться сповна. Як вже наїлись на окупованих раніше територіях і сидять там, як миші під віником.
Але «радіють» там наші люди на наших територіях. Якими б вони не були. І так, ми будемо їх повертати. А вже потім будемо розбиратися. Якщо не розібралися раніше.
А відео про те, як там зустрічають «визволителів» – це частина ІПСО. Як і прогнозування реакції на такі відео. Тому просто бережіть свій емоційний стан. Ми і так маємо купу проблем, щоб витрачати її на тих, хто несповна розуму і є фанатами соловйових-скабєєвих.
Кожному і з нас варто пам’ятати просте: коли ми їх переможемо, з ними нічого не станеться, ця божевільня продовжить своє існування.
Якщо вони нас переможуть, нас не буде фізично. Україна і українці перестануть існувати. Тому збирайтеся, і з новими силами – під час війни кожний робить те, що у нього найкраще виходить.
Тому, якщо можете, допомагайте, будь ласка, ЗСУ!
Зоя Казанжи, відома журналістка, письменниця, волонтерка м. Одеса (https://www.facebook.com/zoyakazanzhy)
(рахунки для допомоги ЗСУ – на сторінці автора матеріалу)
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
