Моя внучка Даша вчиться на 3 курсі університету, після пар заходить до мене частенько на обід. Я рада її візитів, вона заряджає повітря навколо енергією, як батарейка.
Нещодавно вона прийшла, і, наминаючи котлети, завела таку розмову:
«Бабуся, у мене подруга є, ти її не знаєш. Вона взагалі не хоче працювати. Ні дня у своєму житті».
«А чому?» – здивувалася я.
«Ну сама поміркуй, платять мало, вимагають багато. А батьки у неї вельми забезпечені люди». Джерело
«Якщо так, то заради бога. Покарання за дармоїдство давно скасували».
Даша мовчить. А потім каже:
«Ну взагалі-то я про подругу набрехала. Я про себе говорила» – і в очі мені дивиться вичікувально.
«Так твої батьки не такі вже й забезпечені. Акцій, на дивіденди з яких можна жити, у них немає. Обидва на роботу ходять. Сподіваються на пенсію. Але, почекай-но, якщо ти не хочеш працювати, то як ти збираєшся жити? На що?”
Даша відповіла:
«Поки я молода, мене будуть забезпечувати хлопці. Ну, чоловік, я хотіла сказати. А про всяк випадок у мене твоя квартира буде. Ти мене в ній пропиши, і на маму не заповідав. Ти їх з батьком знаєш.
І бізнес починали, і в будівництво вкладалися, як пайовики. І все спливло, як вода крізь пальці. Вони і твою квартиру за вітром пустять. Їм довіряти не можна. А я її збережу, я здавати буду. А сама в батьківській квартирі жити».
Читайте також: Виходячи заміж за багатого іноземця, не думала, що доведеться його утримувати
У мене з’явилося відчуття, що нас ховають завчасно. Я запропонувала подумати на цей рахунок. І чим більше я думаю, тим страшніше стає. За Дашу. За її легковажність. За лінь. За небажання працювати, чогось досягати.
Одного зрозуміти не можу. Їй 21 рік. Все сказане – це юнацький інфантилізм або цілком собі реальні плани на життя?
