fbpx
Україна
“Вже було все готове до пологового будинку. Стояли вже сумки про всяк випадок. Я прокинулась після того, як десь поруч упав снаряд. У нас задвигтіли і ліжка, і вікна. І тоді батько з чоловіком почали готуватися вивезти мене з села”, — розповідає мати 9-річного Сашка

Від перших днів війни тепер вже мати двох дітей Карина була змушена на місяць розлучитися з родиною. Старший 9-річний син жінки потрапив під окупацію, а дім родини вщент зруйнували російські солдати.

Жінка була на останньому місяці вагiтності і ось-ось готувалась народити дівчинку, коли поруч з їхнім будинком упав ворoжий снаpяд. На заміну передродовим клопотам, Карині довелося поринути у вoєнне життя.

“Вже було все готове до пологового будинку. Стояли вже сумки про всяк випадок. Я прокинулась після того, як десь поруч упав снаряд. У нас задвигтіли і ліжка, і вікна. І тоді батько з чоловіком почали готуватися вивезти мене з села”, — розповідає мати 9-річного Сашка.

Карину доправили до лікарні міста Оріхів, та спокою вона не знайшла і там. Майже одразу зник зв’язок з рідними, а через напружену ситуацію в місті, усіх породіль евакуювали до Запоріжжя.

“Нас привезли. Наступного дня я вже дізналась, що у пологовому будинку вцілілих немає. Перед очима був просто страх. Страх того, як народжувати? А найбільший страх був чи побачу я рідних”, – каже жінка.

Четвертого березня воpожий снаpяд ледь не забрав життя усієї родини Карини. Про те, що вже немає і рідної домівки, дівчині не сказали.

“Привалило там, і батька, і брата, і жінку, і дитину. Батько витягував з-під завалів. Слава Богу, що вони всі залишились живі”, – каже Карина.

Після цього її чоловік Віталій вирішив відправити сина Сашка на евакуаційному бусі до сестри Марини у місто Василівку. І вже там хлопчик потрапив під окупацію.

28 березня на світ з’явилась сестричка Сашка Мілана. Та радощі материнства Карині довелось поєднувати із пошуками тимчасового житла. Рідне село не припиняли обстрілювати, тому і родичі жінки наважилися тікати.

“Там селище, дім, худоба, там техніка батькова. Все таки, там рідний куток”, – бідкається Карина.

На щастя, з житлом у Запоріжжі допомогли волонтери. Їх поселили у приміщенні, де раніше була аптека.

“Зносили хто що міг: меблі, тарілки, каструлі. Хто міг – ніс харчі, продукти, хто кошти приносив”, – розповідає жінка.

Тоді ж небайдужі люди допомогли повернути з окyпованої Василівки і Сашка. Та на російському блокпості волонтерські машини не пропустили. Тому шлях до української території 9-річний хлопчик пройшов самотужки.

“Мені показали куди, я пішов по тому курсу. Потім побачив машину, в яку мені треба сідати, сів у машину і поїхали. Боявся. Там іще так машин було багато і завали”, – пригадує Сашко.

Та вже за лічені хвилини страх змінився на небачену радість – родина нарешті об‘єдналась. Тепер більше за все Карина мріє повернутися у рідне українське село і більше ніколи не розлучатися з родиною.

“Хочеться спокою і все. Більше нічого. Будемо жити якось, ми не одні такі, нас багато”, – каже жінка

Все буде Україна!

Фото з вільних джерел