Вже кілька років я тільки й дивлюся, як мій Остап лежить на дивані, плюхкає насіння, дивиться в екран планшету.
Мій чоловік має мити підлогу, посуд, закладати розвішувати прання на балконі, прасувати, зварити борщу чи супу, вареників наліпити, коли треба.
Отже, дивлячись з дня у день на свого чоловіка Остапа, який розвалився на дивані перед телевізором, я зрозуміла, що тут щось не так і це треба міняти. У вихідні у нього комп’ютер, телевізор, телефон, а у мене відповідно свої захоплення: каструлі, пилосос, пральна машина і прасувальна дошка.
А навели мене на цю думку під час прибирання шкарпетки ненаглядного, які знову лежали біля дивана. І я вирішила, що настав час розподілити обов’язки по будинку порівну.
До такого рішення я приходила не раз, але зупиняло те, що в будинку тоді все занепаде, і мені доведеться самій знову все налагоджувати. Пам’ятаю скільки коштувало сил і емоційного здоров’я переконати чоловіка зробити ремонт та поміняти меблі.
Але нарешті терпець мій урвався, і я вирішила висловити все Остапу: що я не Попелюшка, а він не принц, якому треба прислуговувати. Для нього це стало прямо дивиною, він одразу сказав, що він не зуміє, а в мене і так все виходить, і я всюди встигаю. Він не розуміє того, що швидко все я роблю не від того, що я така вміла, чи мені це легко, а тому, що в мене завжди бракує часу.
І я вирішила поділити домашні обов’язки на двох. Я працюю і втомлююся на роботі я так само, як і він, то чому він приходить і відпочиває, а я ще цілий вечір працюю ще й вдома, не кажучи вже про вихідні, коли потрібно і приготувати, і прибрати, і купити продукти на тиждень.
З цього моменту почалися конфлікти, закінчився комфорт у чоловіка і Остап дуже незадоволений тим, що доводиться пилососити або винести сміття, поки я готую обід. Я попередила, що поки я цим займатимуся, то готувати і купувати їжу доведеться йому самому.
Я згодна бути домогосподаркою, тоді нехай він заробляє, щоб нормально забезпечити сім’ю, а я забезпечуватиму йому комфортний відпочинок після роботи. А поки це не так, то обов’язки по дому будуть розділені порівну. Інакше, якщо я можу і гроші заробляти, і лампочку сама поміняти, то навіщо мені чтакий оловік?
Галині Степанівні, мамі Богдана, дуууже не сподобалося, що я за її синочка взялася! Але мені байдуже. Якщо вона хоче, аби у її сина була нормальна родина і бачитися зі своїм улюбленим онучком – нехай не пхає свого цікавого носика, куди не слід, так я їй і пояснила. Всім добра, миру й гарного тихого сімейного вечора!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
