Я давно казала Артему, що досить терпіти все це неподобство – ячки, вівсянки. Та син не слухав мене й день у день приходив додому і їв на вечерю водянисту перловку, але якось його терпець урвався і мій си таки пішов із родини, залишив цю жінку, яка не здатна бути господинею.
Отже, мій син пішов із сім’ї. Пішов від дружини, просто зібрав речі та попрощався. Мало того, моя невістка тим часом ще й була на третьому місяці. Багато хто зараз розкритикує Артема, скажуть, що я його захищаю, бо це мій син. Але моя особиста думка у цій ситуації – правильно зробив.
Я б на його місці зробила те саме. Вважаю, його спочилий батько теж схвалив би цей вчинок, якби живий був і знав усі деталі. І їх я вам зараз розповім.
Отже, з чого почати. Моя невістка, Вероніка, рано дізналася про своє майбутнє материнство. Вона любителька різноманітних мильних опер, незважаючи на свій юний вік. І оскільки тамтешні головні герої народжують дітлахів частіше, ніж чистять зуби, то й вона справилася.
Отримавши довгоочікуваний позитивний результат, Вероніка поспішила порадувати чоловіка. Тобто мого сина Артема.
Але, на жаль, у сина для дружини були невтішні новини: їхня фірма збанкрутувала, і майже всіх співробітників попросили на вихід із речами. Ситуацію псував ще й той факт, що Артем був вузькоспеціалізованим працівником, тож працювати за фахом у нашому невеликому містечку йому більше не було, де.
Виходить, треба було шукати роботу з нуля, тоді як життя вимагало, навпаки, великих витрат. Дитина – дороге задоволення, особливо враховуючи обставини й реалії в Україні, у яких нам доводиться жити.
Я не знаю, про що вони говорили між собою, але тільки закінчилося все тим, що мій син і невістка переїхали жити до її батьків.
Свати мають великий будинок, живуть вони в передмісті, мають своє господарство. І взагалі вони люди певного типу, сільського, живуть за принципом “Хто не працює той не їсть”. Ось таке у них кредо по життю, і я впевнена, на це вони мають свої причини.
Але ж усьому мають бути межі!
З того часу життя молодої сім’ї стало таким: «щасливий» чоловік і майбутній батько хапався за будь-які підробітки. Паралельно шукав щось серйозне через знайомих, родичів та Інтернет. Навіть до мене звертався. Але його пошуки були довгими і не приносили жодних надій.
Артемові тесть із тещею дивилися на нього вовком і навіть рідна дружина почала покрикувати і засуджувати, поводитися з ним не як із законним чоловіком, а як із недбайливим собакою. Зрозуміло, мама з татом вмить налаштували доньку, як треба жити.
Часто мій Артем приходив пізно ввечері до мене в гості, просто прийняти душ, перекусити і трохи посидіти в тиші. Я розуміла, що в чужому домі йому нема нормального життя, але щоб до такої міри! Я мати, і це моя єдина дитина. У мене були думки про те, щоб подзвонити сватам і висловити їм, і в тому числі невістці, що я про них усіх думаю.
Але в останній момент я завжди себе опановувала й зупиняла – тільки ж сину гірше зроблю. Починати конфлікт першим – слабка позиція. Та й син у мене вже дорослий, сам може відстояти свої інтереси.
Але потім він прийшов до мене із рюкзаком. У рюкзаку – речі. Обличчя – зле. Сказав, що тиждень йому давали їсти лише рідку перлову кашу. Без нічого. Ніякого м’яса чи овочів. Адже, як сказала сваха, «грошей немає, а що є, те й на стіл кладемо».
Але потім Артем побачив, що вони навіть собаці кістки дають свинячі. Вдень, отже, коли його нема, вони готують, їдять досхочу, навіть на вечерю лишається. А до його приходу все ховається, і є тільки обридла пісна каша. Лише для нього зварена. Бо, крім Артема. її ніхто їсти не буде.
Син почав з’ясовувати стосунки, але отримав лише критику й осуд. Навіть Вероніка була на боці батьків і назвала Артема «недочоловіком», оскільки він стільки часу не може влаштуватися на роботу, пристойно заробляти і утримувати родину. Тоді Артем і вирішив піти, залишившись у мене на якийсь час.
Я, звичайно, його впустила. Рідна дитина потрапила у таку непросту ситуацію, хіба я могла сказати хоч слово проти? Та я й досі вважаю, що та сторона була на 100% не правий. І ніхто мене в протилежному не переконає.
А потім, десь через два тижні, в Артема з’явилися хороші новини. Знайшлася робота його профілю. Так, фірма нова і знаходиться далеко, в іншому місті, тому на дорогу йде майже весь вільний час. Але кращого варіанту все одно немає, тому треба цінувати, що є.
Але мене непокоїло, що вирішив син щодо своєї родини? А нічого. На мої запитання він відповідає неохоче, і я все виразніше розумію, що він, напевно, вирішив розлучитися. Артем і справді зрозумів дещо про свою другу половинку. У скрутну хвилину вона не буде на його боці, а піде туди, де їй вигідно. Якщо це було видно тоді, то в майбутньому на неї не можна покладатися ніяк.
Я хоч і сама жінка, але теж вважаю поведінку невістки справжньою зрадою і нічим іншим.
Дзвонила сваха, мати Вероніки, питала в мене, чому її зять так категорично проти них налаштований і не хоче повертатися, намагалася присоромити донькою, яка чекає дитинку. Мовляв, що це за чоловіка я такого виростила, чутливого, котрий не розуміє, що вони йому «допомогти» намагалися.
Невістка кричала в трубку і вимагала, щоб Артем забрав її від батьків і дбав про неї, апдже це його прямий обов’язок. Я так зрозуміла, вона ще не знає, що в мого сина на душі.
Я проти його повернення ва ту родину. Вважаю, у цьому конкретному випадку мій син цілком правий, а дружина його зрадила: ставши на бік своїх батьків, вона пішла проти чоловіка, принизивши його і зруйнувавши його до неї довіру. А такі речі прощати, на мою думку, ніяк не можна.
Сподіваюся, життя розставить все на свої місця. Артем знайде собі іншу жінку, яка зможе його цінувати. А Вероніка ще познайомиться з чоловіком, який матиме дуже великий гаманець і бажання прогодувати і її, і її дитину. Про кохання говорити не буду, їй воно не потрібне. Мабуть, таке вже нині покоління цих юних дівиць, яким від чоловіків треба лише гроші.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
