Я десять років працювала в Італії заради нашої з чоловіком мрії – купити ділянку і побудувати дачу своєї мрії, а також купити машину.
Мріяли про пишні клумби, полуницю з городу та пізні вечері на терасі. Так і зробили. Більш того – переїхали жити на дачу, а квартиру віддали сину й невістці, які щойно побралися. Обраниця Андрія здалася мені спочатку скромною і вихованою.
Катя не мала вищої освіти, але працювала визажистом в хорошому салоні краси, збиралася довчитися пізніше.
Зіграли дітям гарне весілля. Наприкінці тосту молодим я оголосила, що дарую їм квартиру. Всі гості заплескали, але я все одно почула голос свахи Тамари: “Без договору дарування? Це все ні про що!”
Я тоді зробила вигляд, що не почула цей докір. Стали діти жити окремо. Андрій сам приходив до нас в гості, невістку ми бачили рідко. За словами сина, вона багато працювала і втомлювалася. А потім моя подруга, лікар, по-секрету розповіла мені, що Катя при надії.
Ми з чоловіком запитали у Андрія, син підтвердив новину. Сказав, що це правда, але Катя не хотіла нічого казати саме мені. Хоча її мати про це давно вже знає. Син так і не зрозумів, як сильно вони образили мене цими таємницями.
Перед тим як піти, син попередив: завтра хоче прийти до мене разом із тещею, мене чекала серйозна розмова, і інтуїція мені підказувала, що нічого доброго бесіда не обіцяє.
З ранку я наготувала голубців і налисників, запекла курочку, зробила салати. Чоловік приїхав з роботи, і ми стали чекати на гостей.
Прийшов син, а сваха Тамара ще й сестру прихопила – групу підтримки. Жінки поводилися, як у себе вдома, наче часто бували у нас в гостях. Вже за столом Тамара приголомшила нас заявою.
Її донечці потрібен постійний нагляд і допомога. А отже, чому б нам не переїхати в однушку дітей, а вона з молодими переберуться до нашого будинку за містом. Тамара буде допомагати їм і за малюком наглядати. Навіщо нам двом такі хороми?
Я втратила дар мови. Сваха сама все придумала, а також вирішила звільнитися з роботи і переїхати до дітей.
На моє «добре» всі посміхнулися – вирішили, що я прийняла їхню «пропозицію». Але я продовжила: «Тільки зробимо так. Ми сину квартиру подарували, і якщо ти хочеш з ними жити, продавай свою в райцентрі та обмінюй житло Андрія на більш просторе, а про будинок і не мрійте».
Що тут почалося! Ми думаємо лиш про себе, а не про щастя молодої родини і майбутнього онука. Тамара не хоче залишитись без нерухомості, адже ще не знає, як складеться життя молодих. Гості покидали наш будинок з так собі настроєм, запевнивши, що онука нам не бачити.
Я кілька разів навідувалась до молодих, сваха таки переїхала до них. Мати Катерини справно приймала важкі пакети з делікатесами, які я провозила з саду-городу.
На виписку ми з чоловіком подарували онуку ліжечко, коляску та манеж. Подяки не почули. Виходили ми з негостинної квартири в пригнічених почуттях.
Минулого літа всі вони з радістю примчали балувати себе та онука свіжим повітрям та вітамінами з наших грядок. Нам не шкода! Ми з чоловіком стоїчно заплющували очі на непрошені поради. Тут ми, мовляв, дарма посадили аґрус та троянди.
Потрібно викорчувати, щоб Даня не подряпався. А ігровий майданчик варто розширити. Де гратимуться діти, коли сестра свахи з онуками приїде?
І ж приїхали! Скоро до сім’ї сина приєдналася родина сестри Тамари. Натовп з трьох жінок із дітьми та чоловіками – і все в наш компактний будиночок. Годування усієї компанії лягла на наші плечі.
Якось я спробувала донести до свахи, що слід заздалегідь попереджати про такі приїзди. Та, ясна річ, ледь не зчинила виставу, але мій дипломатичний чоловік заспокоїв мене.
“Рідна, нехай поживуть трохи, а ми з тобою махнемо на море”. І показав путівку на двох.
Наш двотижнева відпустка в Єгипті промайнула як уві сні. Прогулянки на яхті, тепле море, екскурсії. Син дзвонив і переконував, що будинок, сад та город під наглядом. А ще після приїзду на нас чекає сюрприз.
“Ох, не подобається мені це”, – подумала я тоді. І як у воду дивилася.
Відкривши хвіртку, ми не повірили своїм очам.
Мій розкішний розарій перед будинком зник. Тепер тут було розсипано пісок та встановлено шезлонги. На них умостилася сестра Тамари та її доньки. Участь троянд спіткала аґрус та малину.
На їхньому місці стояв надувний басейн, де з диким репетуванням плескалися чоловіки. У пісочниці без нагляду сидів Данилко, а Андрія ніде не було видно. Пізніше я дізналася, що він рідко тут з’являвся.
З дому вийшла задоволена Тамара з Катею. Привітала нас як повноправна господарка господи. Попросила не дякувати за виконану роботу. “За шезлонги і басейн грошима повернете”, – дозволила Тома.
У хаті панував хаос, і я відчула, як в мені піднімається буря. На моє запитання, що тут відбувається, Тамара здивувалася. Вони для дітей старалися і колючі кущі викорчували, щоб онук не зачепився. А якщо мені щось не подобається, Даню ми не побачимо.
Я не змовчала.
– Це мій будинок, і я вирішую, що і де садити, як господарювати і кого запрошувати в гості. А бачитися з онуком ми зможемо і за рішенням суду! – сказала я, не чекаючи від себе такої сміливості.
Поки сваха і невістка оговтувалися від моїх слів, рипнула хвіртка. Свідком потворної сцени став Андрій, який приїхав з роботи.
Послухавши наші суперечки, з невластивою йому чіткістю він став на мій бік. Попросив тещу та її родичів зібрати речі і залишити дачу.
З великим невдоволенням компанія покинула нашу ділянку. Насамкінець Андрій попросив у нас вибачення за невдячну рідню. А ми з чоловіком вирішили: тепер на літо забирати до себе ми лише онука. І крапка! Так і буде цього літа.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
